Майже добу ми боролися за наш торговельний центр у Миколаєві, повідомляється на сторінці Епіцентру.
10 наших хлопців, працівників компанії, власними руками загасили чотири пожежі підряд.
Підіймалися на дах. Заходили всередину охопленої вогнем будівлі. Перекривали пошкоджені труби. Рятували техніку. Ховалися від шахедів — і знову поверталися до вогню.
Вони майже врятували торговельний центр.
Майже.
Але росіяни були націлені його знищити.
Шість влучань. Протягом однієї доби. В один торговельний центр. Бо ворог навіть не розуміє, що Епіцентри – це звичайні торгові центри. Місце для покупок. Він рахує нас логістичним комплексами.
Сьогодні нам нестерпно болить через цю втрату. І водночас ми відчуваємо величезну гордість за людей, з якими працюємо. За тих, хто вчора боровся не просто за стіни й товар. Вони рятували свою роботу, своїх колег, частину свого життя і ту опору, яка особливо важлива у прифронтовому місті.
А сьогодні біля згарища стоїть наша Юлія Малюта.
Вона пропрацювала в «Епіцентрі» півтора року. Учора залишалася тут до півночі. Сьогодні вранці знову приїхала.
І плаче.
«Я не знаю, що мені тепер робити, чесно. Я залишилася без роботи. У мене троє дітей. Одна дитина ще зовсім маленька — їй лише п’ять років.
Я дивлюся на все це і просто плачу.
Це було наше життя. Для нас це була друга родина. Ми всі підтримували одне одного, були як одна сім’я.
А тепер дуже багато людей залишилися без роботи».
За цими словами — справжня ціна кожного знищеного українського підприємства.
Це не квадратні метри. Не стіни. Не товар.
Це сотні людських життів.
У миколаївському «Епіцентрі» працювали 520 людей. Серед них — ті, кого ми перевели зі зруйнованих об’єктів у Херсоні, Запоріжжі, Одесі. Вони вже одного разу втратили своє місце роботи. Починали все спочатку і знаходили нову опору тут, у Миколаєві.
Тепер вони втратили її знову.
Але цю історію ми хочемо розповісти не лише через біль.
Ми хочемо розповісти її через гордість за наших людей.
Те, що вони зробили, — неймовірно.
Вони боролися до останнього. Вірили до останнього. Не здавалися до останнього.
Коли почалася атака, вони сховали в укриттях увесь персонал і відвідувачів. Дочекалися, поки небезпека мине, — і пішли рятувати будівлю, яку вважають своїм другим домом.
Перший шахед влучив у центральну частину торговельного центру.
Заступник директора з адміністративно-господарської діяльності Вадим Ларіонов піднявся на дах і практично самотужки загасив займання.
У цей час усередині торговельного центру з вогнем боролася ланка пожежогасіння служби безпеки на чолі із Сергієм Адабіром та старшими зміни.
Вони загасили пожежу.
Близько 18:00 — ще два удари один за одним.
І знову наші люди йдуть до вогню, навіть не чекаючи на ДСНС.
Начальник десятого відділу Владислав Шаповалов гасить вуличний майданчик і все, що палає зовні.
Вадим Ларіонов — фасад.
До них приєднуються рятувальники.
Вони знову гасять пожежу.
Ще одне влучання — у район центру меблів. Спрацьовує система пожежогасіння.
Близько восьмої вечора, після чотирьох влучань, торговельний центр практично врятований.
Залишається лише тління.
А потім прилітає ще один шахед – падає. Але наступний влучає в ціль.
Попадає у склад Центру меблів.
І саме в цей момент над містом продовжують кружляти ще два дрони. Люди та рятувальники змушені піти в укриття.
Близько пів години вони не можуть підійти до пожежі.
Цього часу вистачає. 42.000 м квадратних спалахують!
Вітер жене полум’я вглиб торговельного центру. Коли люди повертаються, вогонь уже набрав такої сили, що починають складатися стіни.
«Якби не останнє влучання, ми б урятували торговельний центр. Ми справді дуже старалися», — говорить директор ТЦ Олександр Дмитришин.
Для прифронтового Миколаєва цей «Епіцентр» був набагато більшим, ніж магазин.
Сюди приходили сім’ями. Тут гуляли з дітьми, купували необхідне, пили каву, заряджали телефони. Сюди їхали навіть із Херсона.
Це було одне з небагатьох місць, де посеред війни люди ще могли відчути звичайне життя.
Сьогодні на його місці — згарище.
А поруч стоять наші люди.
Ті, хто майже добу боровся за свій «Епіцентр».
Вадим Ларіонов. Сергій Адабір. Владислав Шаповалов. І їхні колеги, які були поруч.
Ми хочемо, щоб ви знали їхні імена.
Бо сьогодні, дивлячись на те, що залишилося від нашого торговельного центру, ми особливо гостро розуміємо:
«Епіцентр» — це не стіни.
«Епіцентр» — це люди.
