Коли ми уявляємо світанок жіночої емансипації, то уява, вихована на популярній масовій культурі, неминуче малює туманні вулиці Лондона або галасливі бульвари Парижа. Ми бачимо відчайдушних суфражисток, які приковують себе до чавунних огорож, розбивають вікна міністерств і кидаються під копита королівських коней, виборюючи базове людське право – право голосу.
Проте от цікавинка – українські жінки здобули повне й беззастережне право обирати та бути обраними на десятиліття раніше, ніж громадянки багатьох розвинених демократій Західної Європи. І це не була випадковість, пише 24 Канал.
Парадокси Заходу і каталізатор 1917 року
Навіть після колосальних жертв суфражистського руху славетний Акт про народне представництво 1918 року надав право голосу лише жінкам, старшим за 30 років, які відповідали певним майновим цензам. Повна виборча рівність у Великій Британії настала лише у 1928 році. У Франції – країні, що подарувала світу гасло “Свобода, рівність, братерство” – жінки залишалися політично німими аж до 1944 року (республіка панічно боялася жіночого голосування, вважаючи, що жінки нібито надто схильні до впливу католицької церкви й голосуватимуть за консерваторів).
Італійки здобули право голосу лише у 1945 році, на руїнах фашистського режиму. А у Швейцарії ситуація взагалі скидається на історичний анекдот – у цій еталонній демократії жінки на федеральному рівні змогли проголосувати лише у 1971 році, ба більше, у кантоні Аппенцелль-Іннерроден – аж у 1991, і то після втручання Верховного суду. Ліхтенштейн здався останнім у Європі – у 1984 році. На тлі всього цього події, що розгорталися на українських землях у 1917 – 1918 роках, насправді вражають.
Перша світова війна стала тектонічним зсувом, який зламав старий патріархальний світ. Коли мільйони чоловіків опинилися в окопах, жінки взяли на себе управління економікою, сільським господарством та логістикою. Проте якщо на Заході після війни чоловіки спробували повернути жінок на кухні, на Сході Європи крах імперій відкрив вікно можливостей для радикальних демократичних перетворень.
У 1917 році, коли на уламках Російської імперії постала Українська Центральна Рада, питання жіночого виборчого права навіть не викликало серйозних дебатів – його сприймали як природну, невіддільну частину національного та соціального визволення. Бо на відміну від західних еліт, які складалися з аристократії та великої буржуазії, український політичний провід формувався з інтелігенції, яка глибоко розуміла, що побудувати нову державу без залучення половини населення неможливо.
Відтак уже влітку 1917 року жінки на території України брали активну участь у виборах до місцевих органів влади (дум та земств) на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування. Це був безпрецедентний досвід масової політичної участі жінок, який шокував би тодішніх консервативних європейських політиків.
