У воюючій країні цифри іноді говорять набагато голосніше за гучні промови. Особливо тоді, коли йдеться про зарплати людей, від роботи яких залежить життя інших.
Олег Лівенцев, керівник Миколаївської міської організації ВО “Батьківщина”, звернув увагу на показову, на його думку, різницю: близько 101 тисячі гривень — виплата Герою України, полковнику Олександру Вересу, який виконує бойові завдання на фронті, і майже 260 тисяч гривень — зарплата керівника одного з комунальних підприємств Миколаєва:
“Ось така математика «ефективного управління» в Миколаєві.
Полковник Верес ризикує життям на фронті.
Керівник КП отримує зарплату, яка у рази більша.
І питання навіть не в тому, скільки він заробляє.
Питання – чому в країні, де йде війна, людина в кабінеті коштує системі дорожче, ніж людина на фронті?”
Ця арифметика викликає запитання, які значно ширші за просте порівняння двох зарплат.
І тут важливо сказати: питання не в тому, що керівник підприємства не має отримувати гідну зарплату. Кваліфікована управлінська праця повинна оплачуватися відповідно до відповідальності, результатів і складності роботи.
Але у воєнний час суспільство має повне право запитувати: чи відповідають такі виплати реальним результатам роботи? Чи справді система винагороджує тих, хто несе найбільшу відповідальність перед громадою і державою?
Бо комунальне підприємство — це не приватна компанія. За його діяльністю стоїть громада, а отже — бюджетні кошти, сплачені людьми податки та довіра мешканців міста.
Тому кожна значна зарплата керівника КП закономірно має супроводжуватися відповіддю на просте питання: що саме отримує громада за ці гроші?
Чи стало підприємство ефективнішим?
Чи покращилася якість послуг?
Чи зменшилися збитки?
Чи зросли доходи?
Чи є конкретні результати, які виправдовують таку винагороду?
І лише після цього можна говорити про справедливість цифр.
Втім, є ще один, значно болючіший аспект.
Україна вже п’ятий рік живе у стані повномасштабної війни. Мільйони людей щодня віддають частину свого заробітку на оборону. Військові ризикують життям, медики рятують поранених, волонтери збирають кошти, родини військовослужбовців чекають своїх близьких із фронту.
На цьому тлі будь-які великі виплати чиновникам і керівникам комунальних підприємств неминуче стають питанням суспільної довіри.
Чи може людина, яка захищає державу зі зброєю в руках, отримувати менше, ніж керівник підприємства, яке утримується коштом цієї ж держави та громади?
Звичайно, розмір зарплати не можна визначати лише за принципом «хто важливіший». У сучасній економіці рівень оплати залежить від багатьох факторів.
Але війна змінює не лише наші витрати. Вона змінює саму систему суспільних координат.
І тому сьогодні особливо важливо говорити не тільки про «скільки», а й про «за що».
Якщо керівник комунального підприємства отримує майже 260 тисяч гривень, громада має право знати, які результати стоять за цією сумою.
Якщо військовий Герой України отримує близько 101 тисячі гривень, суспільство також має право запитати, чи достатньо держава цінує тих, хто ризикує життям заради її існування.
Можливо, настав час переглянути не самі зарплати, а підхід до визначення їхньої справедливості.
Щоб великі гроші у бюджетній та комунальній системі завжди мали не лише формальне обґрунтування, а й зрозумілу відповідь перед людьми: який результат отримала громада?
Бо під час війни ефективність управління вимірюється не тільки цифрами у відомостях про зарплату.
Вона вимірюється довірою.
А довіра починається з відчуття справедливості.
І, можливо, найважливіше питання сьогодні звучить саме так:
що має бути дорожчим для держави — крісло в кабінеті чи життя людини на фронті?
