1 березня 2022 року Баштанка стала одним із символів спротиву півдня України. Того дня російські війська зайшли в середмістя — і почалися бої, пише 123 бригада тероборони ЗСУ.
На захист міста стали воїни територіальної оборони разом із місцевими жителями. Ворожу колону зупинили, частину техніки — захопили. Так для Баштанки почалася своя сторінка великої війни.
Минуло чотири роки. Але ті події й досі звучать у спогадах тих, хто тоді тримав оборону.
Військовослужбовці 123-ї окремої бригади територіальної оборони з позивними «Козак», «Шер-Хан» та помічник капелана Валерій згадують, як місто вистояло.
«Козак»
До нас на блокпост їхали люди з Херсона і Снігурівки. Машини повільно тягнулися одна за одною. Кожен дивився на синьо-жовтий прапор. Діти — мовчки. Дорослі — теж. Я тоді вперше відчув, що прапор за спиною може важити більше, ніж бронежилет.
Близько опівночі за кілометр від нас зупинилася машина. Темрява, тиша — і раптом черги. Кулі били по металу, свистіли над головами. Ніхто не пригнувся одразу — ми просто не встигли усвідомити, що це вже бій. Це була ворожа ДРГ. Тоді — просто постріли в темряві. За кілька хвилин — наш перший справжній бій. Ми їх зупинили.
Помічник капелана Валерій
Про наближення ворожих колон дізнавалися з новин — техніка рухалася в напрямку Миколаївщини.
Я мав законну бронь. Але залишитися осторонь не зміг.
Вони заходили впевнено. Та це вже був бій. Довелося брати до рук зброю. Першу я, по суті, збирав на ходу: знайшов частину російського автомата, потім іншу деталь, згодом — магазин. Повноцінної зброї спочатку навіть не було. Без бронежилетів, без касок — так, як вийшли з дому, так і стали на захист.
В’їжджали в місто й одразу відкривали вогонь. Перший танковий постріл прийшовся по церкві на околиці — католицькому храму біля блокпоста. Снаряд пробив її наскрізь. Потім били з кулеметів із бронетехніки — під обстріл потрапили школа, п’ятиповерхівки, приватні будинки.
З перших годин окупанти чинили злочини проти мирних. На наших очах ішов цивільний хлопець — у чорній куртці з жовтою стрічкою. Один із БТРів зупинився, на броні сидів десант. Йому наказали підійти. За кілька секунд пролунали постріли. Росіянин зістрибнув, зняв із нього кросівки, повернувся на броню — і колона рушила далі.
«Шер-Хан»
Коли ворог наступав на Баштанщину, ми стояли плечем до плеча. Саме тоді з’явився і мій позивний. У побратима був «Багіра», ми з ним майже не розлучалися. Старші пожартували: якщо він «Багіра», то ти будеш «Шер-Хан» — як у відомій історії про джунглі. Так і залишилося. Для мене цей позивний — про перші важкі дні й братерство, яке народжується під обстрілами.
Оборона Баштанщини — це хаос перших днів. Нестача зброї, техніки, досвіду. Пам’ятаю, як зайшли на позицію, готувалися відбивати наступ. Старшина взяв кулемет Дегтярьова — а він не стріляє. Почали розбиратися — бойка немає. Згодом з’ясувалося: частину зброї привезли з музею. Чотири кулемети — експонати. Така була наша реальність.
Але в нас були РПГ, були ПТУРи, була підтримка інших підрозділів. І було головне — не пустити ворога далі.
Ми вистояли! Баштанку відбили!
