Зворушливу історію про двох воїнів, батька і сина, повідомив Генеральний штаб ЗСУ.
«Я горджуся своїм батьком. Він для мене — приклад сили, стійкості й відповідальності», — такими словами розпочинає свою розповідь Максим, військовослужбовець територіальної оборони. Їхня з батьком історія — не просто родинна, а справжня сага про гідність, обов’язок і взаємну підтримку.
З перших годин повномасштабного вторгнення і батько, і син — Микола Миколайович та Максим Миколайович — стали на захист своєї країни. 24 лютого 2022 року, повернувшись додому, Максим повідомив мамі, що прийняв рішення вступити до лав тероборони. Мама лише здивовано відповіла: «Пів години тому тато сказав те саме». Так, не домовляючись, двоє найближчих людей прийняли одне рішення — бути там, де Україна потребує.
Невдовзі їхній підрозділ направили на Донеччину. Батько і син несли службу на сусідніх позиціях. «На війні з батьком — це особливі відчуття. З одного боку, легше, бо він поруч. Знаєш, що з ним усе добре. З іншого — страшніше, бо розумієш, яку небезпеку він переживає щосекунди», — зізнається Максим. Для нього присутність батька була як щит — психологічний і життєвий. Він додає: «Я йому повністю довіряю. Він — мій тил навіть на передовій».
Читайте також: Герої серед нас: історія сапера Олександра Рака з Миколаївщини.
Максим згадує, що на війні батькові було не легше, а, можливо, й важче. Сам Максим часто виконував різні завдання — носив воду, харчі, добирався до зв’язку, щодня долаючи кількакілометрові маршрути. А батько, знаючи, в яку небезпеку йде син, змушений був чекати, хвилюватися, не маючи змоги втрутитися.
Особливо важко обом запам’яталася одна доба. Максим перебував на спостережному пункті, коли почався масований артобстріл. Батько був неподалік, на іншій позиції, але не міг покинути місце служби, щоб перевірити, чи живий його син. Саме того дня він отримав травму спини, коли витягував побратимів з-під уламків зруйнованого окопу. Потрапив до шпиталю. Незабаром і Максим опинився в лікарні — через контузію, яку дістав під час того ж обстрілу.
У дитинстві Максим сприймав тата як суворого й завжди зайнятого чоловіка. Той змалку вчив сина самостійності. «Тоді мені здавалося, що йому не до мене. Але тепер я розумію: він працював і жив заради мого майбутнього», — зізнається Максим.
Про батька він говорить із повагою: «Він відповідальний на всі сто. Постійно на службі — 24/7. Навіть відпустку з ним важко спланувати». Нещодавно сталася ще одна небезпечна ситуація — ворожий дрон поцілив у позицію, де був Микола Миколайович. Максим почув у рацію: «Макс, батя – 300». Каже, що не запанікував — діяв чітко й зібрано. «Я чекав його дзвінка. І знаєш, що він першим сказав? Не про себе. Просив забрати його улюблений кулемет», — із сумною усмішкою згадує хлопець.
Сьогодні, у День батька, Максим щиро дякує своєму татові за все. За виховання, за витримку, за любов. За те, що поруч. І додає з посмішкою: «Тату, бажаю тобі здоров’я й нарешті навчитися відпочивати хоча б іноді. Ти це заслужив».
За матеріалами комунікаційного підрозділу Регіонального управління Сил територіальної оборони «Південь» ЗСУ
