Другий президент України Леонід Кучма дав ексклюзивне інтерв’ю інформаційному агентству “Інтерфакс-Україна“.
Як Ви оцінюєте реалістичні перспективи та умови завершення війни? До завершення війни які зміни у зовнішній та внутрішній політиці необхідно зробити, на Ваш погляд, щоб покращити ситуацію?
Якраз реалістично оцінити перспективи війни сьогодні важко. Можна давати прогнози і будувати теорії, але до виборів у США і до перших реальних кроків нової адміністрації в усіх розрахунках є багато невідомих. Сьогодні можна давати не відповіді, а здогадки, а це безвідповідально.
Я не хочу давати нашій владі рекомендацій чи порад. Люди працюють, напевне у них є своя стратегія. Є плани дій, про які ми не знаємо. Тому скажу про те, що вважаю найважливішим.
У внутрішній політиці – це внутрішня єдність. На початку великої війни вона в нас була. Армія, суспільство і влада, можна сказати, були монолітом. Навіть всередині політикуму на якийсь час зникла гризня. Сьогодні це вже не так. Спочатку поновила щурячі перегони своїх дрібних інтересів наша еліта. Потім почали проявлятися суперечності влади, армії та суспільства. Не конфлікти, Боже збав, але реальні суперечності. З фронту ми чуємо докори на адресу військово-політичного керівництва з різних приводів – організаційних, оперативно-тактичних, інформаційних. В суспільстві посилюється невдоволення вимогами армії активізувати мобілізацію. Влада звинувачує суспільство в недостатній готовності стати на захист держави. У суспільстві лунають заклики до влади показати приклад і почати з себе. Таких суперечностей багато. Так, не змінилося головне: як і раніше, ми об’єднані ненавистю до ворога. Але в нас стало менше порозуміння між собою. На відміну від панікерів та провокаторів, я не кажу, що це наближає поразку. Але це точно віддаляє перемогу.
У зовнішній політиці було б корисно, щоб повернулася зрозуміла послідовність. На початку повномасштабного вторгнення РФ (принаймні, після Бучі і припинення всіх переговорних процесів у Стамбулі) наш сигнал світу був однозначним: ми боротимемося до кінця, допоможіть нам. Але у минулому році в нашій глобальній комунікації з’явився такий собі плюралізм. Я розумію, чому так відбувається. Одні наші тези має почути колективний Захід, а інші – глобальний Південь. Одні – захисники фундаментальних західних цінностей, інші – прибічники «бізнесу як раніше» з Росією. Одні – рішучі «яструби», інші – обережні «миротворці». Так, ми маємо донести до кожного адресата «його» тезу. Але проблема в тому, що звучать вони одночасно. І при бажанні можна побачити в них непослідовність – а таке бажання є у багатьох наших партнерів. Причому я не вірю, що вони настільки наївні, що не розуміють, чому Україна проводить таку різнопланову комунікацію. Вони все прекрасно розуміють, але це «багатоголосся» дає їм можливість прикидатись наївними. Мовляв, як же так? Якщо Україна збирає саміти про необхідність миру, як можна говорити про поставки їй зброї?
