До 24 лютого 2022 року в Україні було пів мільйона учасників АТО й Операції об’єднаних сил. За останніми даними Мінсоцполітики, статус учасника бойових дій мають майже 800 тисяч осіб. І вже зараз профільні відомства прогнозують, що в країні буде до 5 мільйонів ветеранів. Це означає, що кожен українець, якщо сам або сама не буде учасником бойових дій, то матиме ветерана в близькому оточенні, пише Аспект з посиланням на “ZN“.
За словами Дмитра Козацького (позивний «Орест»), «ветерани — це громадяни, які заплатили більше, ніж податки». За 10 років війни держава напрацювала певні точкові рішення, проте цілісної ветеранської політики досі немає.
Одне з найболючіших питань для військових — якраз установлення статусу ветерана війни. З мільйона людей, які служать, відповідного статусу набули десятки (!) тисяч. У парламенті й відповідних міністерствах проблему начебто розуміють і працюють над спрощенням процесів. Наскільки успішно та що тим часом переживають військовослужбовці, які мусять ставати на герць із ВЛК та іншою бюрократією?
Хто такі ветерани війни?
Україна вже стає країною ветеранів, але в чинному законодавстві досі немає чіткого визначення, хто ж такий ветеран. Де-юре це слово-парасолька об’єднує більш як пів сотні категорій громадян. Адже застарілі українські закони розглядають як ветеранів не лише тих, хто безпосередньо захищає Батьківщину, а й, скажімо, осіб, які працювали в тилу або навчалися в період Другої світової війни.
Такий підхід чітко ілюструє відірваність законів від реального життя й потреб чинних військовослужбовців. Утім, сьогодні в публічному просторі слово «ветеран» уживають здебільшого як синонім учасника бойових дій. За такою самою логікою це поняття вживається й у цьому тексті. Така синонімічність закономірна, бо хто ж більше потребує цього статусу, як не людина, котра брала участь у бойових діях?
Але відсутність чіткого юридичного визначення не дає сформувати єдиний зрозумілий державний підхід до цієї категорії громадян. А отже, після бойовища захисники мусять протистояти застарілій внутрішній системі. В найгірших випадках робити це доводиться після травм, поранень і в процесі лікування хвороб, які виникли під час служби. І замість одержати якнайбільше підтримки військовослужбовець часто мусить боротися з пекельною бюрократичною машиною.
Як дбають про ветеранів у США?
Станом на 2023 рік у Сполучених Штатах — понад 18 мільйонів ветеранів. Кожен пʼятий із них має інвалідність. Тамтешнє Мінветеранів займається головно тим, що підтримує всіх ветеранів пільгами та соціальними програмами. Залежно від статусу ветерана державна допомога є чіткою та пропорційною.
Міністерство має базу даних громадян США, які проходили військову службу або брали участь у збройних конфліктах, включно з тими, хто вже живе в інших країнах. Американських військових готують до того, що вони стануть цивільними, іще на службі. Тобто реінтеграція починається не після звільнення зі служби, а від самого її початку.
Уряд США інвестує в освіту колишніх військових — вони можуть отримати цільові виплати. Після оновлення відповідного законодавства 2009 року майже 800 тисяч ветеранів отримали освітніх пільг на 12 мільярдів доларів.
Та ключове — ветеран у США отримує низку медичних і психологічних послуг, аби розв’язувати проблеми зі здоров’ям, що виникли під час служби.
Крім того, США розмежовують поняття ветеранів збройних сил (це людина, яка відслужила не менш як 180 днів і офіційно звільнена зі служби) та військових ветеранів, які брали участь у реальних бойових діях. І вони отримують допомогу й пільги залежно від потреб.
Нова ветеранська політика
Повернення з війни, хай яке бажане, — це й далі випробування війною, а не полегшення від неї. Це одна з тез, на якій ґрунтуються напрацювання низки громадських організацій про те, якою має бути державна політика щодо ветеранів, ветеранок та їхніх родин. Концепцію на основі власного досвіду роботи, досліджень і політик інших держав представили правозахисники з ГО «Принцип», Veteran Hub, «Юридична сотня», «Простір можливостей» і руху VETERANKA.
Через патерналізм, інституційну байдужість і декларативні соціальні гарантії військові після завершення служби часто залишаються без гідної підтримки держави, резюмують автори. Іронічно, що водночас доступні програми однаково не відповідають ані потребам ветеранів, ані реальним можливостям держави.
Крім того, часто ветерани та їхні родини не можуть скористатися належними привілеями через надмірну бюрократизацію, недосконалі закони та брак зрозумілої інформації. Додайте сюди тривалість ухвалення рішень, складну логістику й відсутність мінімальної інклюзивності навіть у більших містах. Унаслідок цього людина, яка багато чим пожертвувала заради захисту Батьківщини, почувається кинутою напризволяще й зневаженою. Особливо коли справа доходить до військово-лікарської комісії (ВЛК).
«Найскладніше для військовослужбовця на ВЛК — це відсутність конкретики. Як щодо стану його здоров’я, так і щодо того, наскільки точно та якісно робили медичний огляд. Людина часто навіть не розуміє, чи робить її діагноз обмежено придатною! Досить часто військовослужбовець сумнівається в тому, чи правильно йому винесли постанову ВЛК. А оскаржити її — дуже й дуже проблемно», — розповідає юристка ГО «Принцип» Анастасія Володенкова на основі досвіду організації.
То якою має бути нова ветеранська політика? Автори концепції виділяють кілька основних принципів. Насамперед ветерани й ветеранки та їхні сім’ї — громадяни України, й вони мають право на гідні послуги та підтримку. Це означає, що байдужість і зневага з боку всіх надавачів послуг є неприпустимою.
Держава має знати своїх ветеранів та їхні сім’ї, щоб розуміти їхні потреби. Вони повинні мати мережу підтримки впродовж усього життя. Адже наслідки війни, як фізичні, так і психологічні, залишаються з людиною назавжди.
