Сьогодні, 12 листопада, у віці 93-роки, через ускладнення від Covid-19 пішла з життя миколаївська учителька-легенда Таїсія Павлівна Нечаєва…
Педагогічній праці Таїсія Павлівна присвятила понад 50 років. Єдина серед освітян Миколаєва, якій Німеччина за виховання учнівської молоді вручила нагороду – срібну медаль «Артур Беккер», – вища нагорода Союзу вільної німецької молоді НДР.
На рахунку Таїсії Павлівни чимало професійних відзнак: відмінник освіти України, старший учитель, учитель вищої категорії, яку підтверджувала чотири рази поспіль.
Таїсія Павлівна навчала дітей у трьох країнах – Росії, Німеччині й Україні, пішла на пенсію у 70-ти річному віці. А це майже три покоління: за піввіку школу закінчили батьки, діти, почали навчатися онуки…
Останнє місце роботи – Миколаївська ЗОШ № 57 імені Т. Г. Шевченка. А загалом у Миколаєві трудилась у двох школах – завучем у ЗОШ № 38, і вчителькою у 57-й (як тільки збудували нову школу, і її родина отримала житло на Намиві).
Зв’язок з педагогічним колективом не обривала. Телефонувала колегам, колишнім учням, цікавилась успіхами, давала настанови, поради молодим вчителям, – тому що не уявляла себе без активного життя. Останній рік все більше підводило здоров’я, лікувалась у госпіталі для ветеранів, – та тим не менше, залишалась такою ж позитивною, доброю.
Енергійна, активна, справедлива, принципова, – у пам`яті учнів, батьків і вчителів залишиться людиною, яка зберегла важливий ген молодості на все життя. Залишиться назавжди талановитою вчителькою і Особистістю з великої літери.
Таїсія Павлівна до останніх днів не знала, що таке нудьга. У її квартирі багато книг, картин, квітів, світла і простору. Вона багато читала, складала пазлові картини, писала вірші… Людина щедрої душі, усіх гостинно пригощала смаколиками, кавою…
Вона завжди раділа гостям, ніколи не нарікала на старість. Світлий розум, сердечна доброта, людяність, позитивне сприйняття змісту життя, – були головними принципами її довголіття. І завжди ділилась, що має багато роботи на завтра…
За своє красиве життя зуміла збудувати чотири Храми щастя – сімейного, подружнього, материнського, професійного.
…Вона відбулась як талановита вчителька, яка виховала порядними людьми своїх учнів. Протягом усієї педагогічної діяльності Таїсія Нечаєва була класним керівником. Рішення залишити роботу було для неї болісним і непростим. Колегам якось призналась: «70 років – був вдалий привід. Я добре тоді розуміла, що так сильно люблю школу, що якби не подала заяву у 70 років, то не змогла б її залишити й до нині…»
…Вона відбулась і як дружина, яка у злагоді і любові з чоловіком – кадровим військовим О.В.Нечаєвим прожила довге і щасливе подружнє життя. У далекій Німеччині, у Потсдамі, народилась донька Тетяна. Та попри те, що у житті довелось багато раз переїжджати, – Таїсія Павлівна увесь час працювала у школі!
Як тільки чоловік прибував на нове місце служби, уже наступного дня Таїсія Павлівна брала трудову книжку і йшла влаштовуватись на роботу, – тому що не уявляла себе без школи, без дітей.
…Вона відбулась і як мати, яка прекрасно виховала доньку – підполковника у відставці, яка все життя пропрацювала у правоохоронних органах – Тетяну Олександрівну Бутенко.
…Відбулась Таїсія Павлівна і як бабуся, яку обожнювали внучки, брали у приклад її моральні цінності…
У її 90-річний ювілей – три роки тому, вчителі-шевченківці вітали шановану ювілярку у неї вдома. Позитивна атмосфера, яка панувала у цей момент, залишила незабутні спогади на все життя. Таїсія Павлівна обдарувала кожного з нас своєю щирістю, вона читала нам зворушливі вірші, говорила красиві тости, бажала щастя, радості, добра….
Останні роки свого життя учителька-легенда прожила в атмосфері сердечності і любові. Про неї щиро піклувалась донька, внучки… Її лагідна старість – нагорода за вчительську відданість і гідне життя, прожите як належить…
Царство небесне Вам, Таїсіє Павлівно..
«Вчителько моя, зоре світова, Звідки виглядати, де тебе знайти?..»
Знала Вас особисто, і як достойну людину, і як сумлінного вчителя, який по-материнськи любив наших дітей, і як справедливого класного керівника мого сина Володимира…
Дякую Вам, вчителько, за «Серце, віддане дітям…»
Вічна пам’ять про Вас буде жити…
Щирі співчуття рідним.
Олександра Ментель
