У Миколаєві відому журналістку Олександру Ментель нагородили орденом «За розбудову України».
Вона описала свої емоції з цього приводу:
– Мої несподіванки високосного 2020 року – не тільки неприємності. Коли тобі вручають орден – емоції дуже приємні… Сьогодні, буквально за три дні до Нового 2021 Року, мене чекав справжній сюрприз: нагородження орденом «За розбудову України».
Колеги «тримали інтригу» до останнього. І буквально у перші хвилини педагогічної ради, коли ти раптом бачиш на екрані своє ім`я, і тебе запрошують до сцени – охоплює елементарна розгубленість: мабуть, щось переплутали?.. Натомість, щира злива оплесків колег, дарує ще більш приємну та незабутню хвилю радісних емоцій…
Я у журналістиці 35 років. Працювала у редакціях двох обласних газет, редактором районної газети, власкором парламентської газети «Голос України» у Миколаївській області.
Чимало перемог у професійних конкурсах, але те, що рідна Миколаївська ЗОШ № 57 імені Т.Г.Шевченка, де я зараз працюю з творчою учнівською молоддю, представила саме до нагороди «За видатні заслуги та наполегливу працю, сумлінне та бездоганне служіння українському народу, спрямовані на розвиток і утвердження суверенітету Держави», – розчулило мало не до сліз…
Для мене, як для журналіста, завжди мали і мають глибокий смисл слова служіння Україні. Хотілося б процитувати Ліну Костенко (із її виступу «Якщо самі ще не осмислили, то чого хочемо від світу?» (вручення літературної премії. Вашингтон, Джорджтаунський ун-т, 1990 р.):
«Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно. І яка це була нагорода – священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків – лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніх-давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед суспільством.
Ті перші сипались щедро, і часто з рук неправедних. Ті другі завжди приходили з запізненням, а часом і посмертно… Досить згадати хоча б трьох славетних поетів – Данте, Петрарку і Торквато Тассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим вінком на голові. Важко собі уявити цю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був увінчаний цим лавровим вінком, це прималював йому Рафаель, вже на посмертному портреті.
Петрарка теж так і не дочекався гідного визнання. І з гніву, з образи за поезію, за поетів він сам собі поклав на свою втомлену голову лавровий вінок – не з марнославства, а щоб не була понижена в очах людства велич поетичного генія. Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому , вже мертвому, поклали на груди…»
Подвижництво заради розбудови України – Україна у серці, якому ти залишаєшся послідовним все життя.
Дякую педагогічному колективу миколаївської школи-родини на Намиві, директору Андрію Малахову, що створили можливість висловитись з нагоди, яка особисто для мене так багато значить. А також дякую начальнику міського управління освіти Ганні Личко за нагородження Грамотою управління освіти Миколаївської міської ради «За досягнуті успіхи у справі навчання й виховання підростаючого покоління».
Вітаю усіх з прийдешніми новорічними святами!
Нехай він буде роком добра і щастя, для кожного з нас!
Нехай усі світлі надії справдяться у Новому 2021 Році!
Редакція “Миколаївські вісті” вітає колегу з нагородою і визнанням досягнень!
