Він керував Миколаєвом майже 13 років, чотири рази поспіль отримував підтримку містян, любив спорт, умів говорити з людьми без зайвої офіційності й неодмінно співав на міських святах. Але, мабуть, найважливіше — після його смерті миколаївці продовжили називати його «народним мером».
5 жовтня 1948 року в Бериславі на Херсонщині народився Володимир Дмитрович Чайка — людина, чиє життя згодом виявилося тісно пов’язаним із Миколаєвом.
Його родина переїхала до нашого міста, батьки працювали на Чорноморському суднобудівному заводі. Сам Володимир Чайка навчався у школі №38, а після її закінчення обрав шлях, який був близьким тисячам миколаївських родин, — суднобудування.
Він починав не з кабінету чиновника. Працював газорізальником на заводі, паралельно навчаючись у Миколаївському кораблебудівному інституті. Його давньою мрією було стати інженером, і цієї мети він досяг.
Згодом були керівні посади у міськвиконкомі, робота в системі державного управління, депутатство, голова Миколаївської обласної ради, дипломатична робота в Азербайджані, посада заступника міського голови з питань економіки та зовнішніх зв’язків, керівництво миколаївським відділенням «Укрексімбанку». У 1986 році Володимир Чайка захистив кандидатську дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата технічних наук.
Але головна сторінка його біографії почалася у 2000 році.
Мер, який прийшов у непрості часи
У червні 2000 року Володимира Чайку обрали міським головою Миколаєва на дострокових виборах. На той момент місто переживало складний період — наслідки економічної кризи 1990-х були відчутними буквально в кожній сфері життя.
Саме тому посада міського голови була не стільки почесною, скільки надзвичайно відповідальною.
Чайка прийшов у мерський кабінет після роботи на виробництві, у державному управлінні, банківській сфері та дипломатії. Він знав Миколаїв не лише за картами й статистичними звітами. Він знав його через людей.
Миколаївці обирали його міським головою чотири рази — у 2000, 2002, 2006 та 2010 роках. Майже тринадцять років Володимир Чайка залишався керманичем міста. За тривалістю перебування на посаді він став одним із мерів-рекордсменів Миколаєва.
Це саме по собі багато говорить про ставлення містян до людини, яка очолювала місто.
«Він знав кожного»
Сьогодні, коли минуло вже понад десять років після смерті Володимира Чайки, особливо цікаво читати не офіційні характеристики, а те, як його згадують звичайні миколаївці.
У публікаціях про пам’ять міського голови неодноразово звучить думка про його особливу комунікабельність. Люди згадували, що Чайка був уважним до співрозмовника, доброзичливим і відкритим. Складалося враження, що він знає чи не кожного, хто звертається до нього. Саме за це містяни й закріпили за ним визначення — «народний мер».
Це поняття, мабуть, важко заслужити посадовцю. Бо посада закінчується разом із повноваженнями. А пам’ять людей залишається.
Показовими є спогади про роботу підприємств, організацій міста. Колишні керівники, працівники міських установ розповідали, що у складних ситуаціях могли звертатися до міської влади, а Володимир Чайка був доступним для спілкування і допомагав вирішувати проблеми: «Нам допомагав Володимир Чайка тоді… В будь-який час дня і ночі спілкувалися, ніколи не відмовляв».
За сухою фразою «міський голова проводив робочі зустрічі» такі спогади виглядають значно промовистіше.
«Співочий мер» Миколаєва
У Володимира Чайки була ще одна особливість, яку миколаївці пам’ятають і сьогодні. Він любив співати.
Настільки, що за ним закріпилося неофіційне прізвисько «співочий мер». На міських урочистостях Володимир Дмитрович нерідко сам виходив до мікрофона. Однією з пісень, з якою його особливо асоціювали, була «Белые крылья».
Для когось це могло здаватися просто рисою характеру.
А для багатьох — саме тією людською деталлю, яка дозволяла бачити у високопосадовцеві не лише чиновника.
Мер міг сидіти за робочим столом, вирішувати міські проблеми, проводити наради, спілкуватися з делегаціями, а вже за кілька годин — стояти на сцені перед миколаївцями й співати.
Без надмірної дистанції. Мабуть, саме такі моменти й формують пам’ять про людину.
Миколаїв і спорт: ще одна важлива сторінка
Особливе місце у житті Володимира Чайки займав спорт.
Він підтримував спортивні колективи, цікавився змаганнями, намагався допомагати спортсменам та особисто відвідував спортивні заходи.
За його підтримки та за його участі у місті проводилися турніри з волейболу, пляжного волейболу, тхеквондо, веслування, футболу, мініфутболу та інших видів спорту. І після смерті мера спортивні турніри його пам’яті продовжили проводити у Миколаєві.
У цьому також проявлявся його характер.
Володимир Чайка був людиною дії. Йому було важливо не просто вислухати проблему, а спробувати знайти спосіб її вирішення.
Саме тому спортсмени, тренери та представники спортивних федерацій згадували його не лише як міського голову, а як людину, яка щиро цікавилася їхніми проблемами.
Школа, яка стала носити його ім’я
Є у біографії Володимира Чайки символічна деталь.
Школа №38, у якій він свого часу навчався, згодом стала Миколаївським муніципальним колегіумом і отримала ім’я Володимира Дмитровича Чайки.
5 грудня 2014 року на фасаді навчального закладу відкрили меморіальну дошку на його честь. А ще раніше, 5 жовтня 2013 року, у день, коли Володимиру Чайці виповнилося б 65 років, у центрі Миколаєва встановили пам’ятну стелу. Її автором став відомий миколаївський скульптор Віктор Макушин.
Є щось дуже промовисте в тому, що ім’я людини повернулося саме до школи, звідки колись починався її життєвий шлях.
Хлопчик із робітничої родини. Школа. Завод. Інститут. І зрештою — кабінет міського голови.
Але пам’ять повернула його знову туди, де все починалося.
Мер, який не встиг завершити свій шлях
Володимир Чайка помер 2 березня 2013 року. Йому було лише 64 роки.
Це сталося після серйозних проблем із серцем. У лютому він переніс інфаркт, проходив лікування та складне медичне втручання. Після операції повернувся до Миколаєва й знову включився у роботу.
За спогадами, навіть після повернення до міста він проводив робочі зустрічі, пов’язані з майбутньою сесією міської ради. А потім поїхав на футбольний матч.
Навіть останній день його життя виявився пов’язаним із двома речами, які були для нього важливими, — роботою та спортом. Після футбольного матчу йому стало зле. 2 березня 2013 року Володимира Чайки не стало.
Для міста це була втрата не просто керівника.
Миколаїв втратив людину, яку багато хто звик бачити протягом майже тринадцяти років.
«Народний мер» — не просто слова
У політичній історії кожного міста є посадовці, про яких згадують переважно за посадами, рішеннями, виборами та документами. Але є й інші.
Про них говорять: «Я його бачив», «Я з ним розмовляв», «Він мені допоміг», «Він знав нашу проблему», «Він приходив на наші змагання», «Він був людяний».
Саме так формується людська пам’ять.
І саме тому визначення «народний мер» щодо Володимира Чайки стало не просто газетним заголовком. Воно залишилося частиною міського фольклору та пам’яті миколаївців. Публікації про нього й через роки наголошують: містяни згадують Чайку з теплом і повагою, а його ім’я продовжує жити у назві навчального закладу, меморіальних знаках, спортивних турнірах та міських історіях.
Володимиру Чайці посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Миколаєва».
Його ім’ям назвали колишню школу. У місті встановили пам’ятні знаки. Астрономи назвали на його честь астероїд. І щороку люди продовжують згадувати його ім’я.
Яким він залишився у пам’яті Миколаєва?
Мабуть, для кожного — своїм. Для когось — міським головою, який керував Миколаєвом у складні роки. Для когось — людиною, яка могла вислухати. Для спортсменів — прихильником і меценатом спорту.
Для тих, хто знав його особисто, — Володимиром Дмитровичем, просто Чайкою.
Для міста — «народним мером».
А ще — людиною, яка не боялася бути живою перед іншими: говорити, жартувати, співати, підтримувати спортсменів, спілкуватися з містянами.
Минуло вже більше десяти років від дня його смерті. Змінилося місто, змінилася країна, виросло нове покоління миколаївців.
Але є люди, про яких місто не забуває. Бо вони залишають після себе не лише рішення, документи чи посадові кабінети. Вони залишають спогади.
І коли про Володимира Дмитровича Чайку сьогодні говорять «народний мер», у цих словах передусім — пам’ять людей. Пам’ять Миколаєва. Світла пам’ять Володимиру Дмитровичу Чайці.
