Україна шукає медиків за кордоном, тоді як українські лікарі все частіше замислюються про звільнення, еміграцію або навіть вихід із професії. Чи не варто спочатку зробити все можливе, щоб утримати тих, хто роками лікує українців?
Саме це питання стало центральним у емоційному дописі Ольги Голубовської, яка відреагувала на інформацію з інтерв’ю посла України на Філіппінах Юлії Федів для hromadske про зацікавленість української сторони у залученні філіппінських медичних працівників.
До самих іноземних медиків, наголошує авторка допису, претензій немає. Навпаки — фахівці з інших країн можуть бути професійними, мотивованими та здатними допомогти системі. Але виникає принципове питання: чому Україна дедалі частіше шукає кадровий ресурс за кордоном, замість того щоб створити умови, за яких українські медики не залишатимуть професію?
Кадровий голод
Медична професія вимагає років навчання, постійного підвищення кваліфікації, величезної відповідальності та готовності працювати у надзвичайно складних умовах.
Особливо гостро це відчувається під час війни. Медики працюють із пораненими, наслідками обстрілів, надзвичайними ситуаціями, часто — під величезним психологічним та фізичним навантаженням.
Ольга Голубовська звертає увагу на те, що поряд із проблемою нестачі кадрів існує інша, не менш болюча: знецінення самої праці медичного працівника.
Низькі доходи, перевантаження, дефіцит персоналу, складні умови роботи та відсутність належного захисту від агресії пацієнтів і їхніх родичів — усе це, на думку авторки, поступово підштовхує людей до звільнення.
Показовою вона називає ситуацію, про яку пише у своєму дописі, — конфлікт у Кропивницькому, після якого лікарка-травматолог нібито вирішила звільнитися. За словами Голубовської, під час нічного чергування пацієнт та його родичі вимагали бути присутніми під час операції та вести відеозйомку, погрожували лікарю, а одного з колег, який намагався втрутитися, вдарили. Через блокування входу до травмпункту, як зазначає авторка, виникли проблеми з наданням допомоги іншому пацієнту.
Цей епізод вона розглядає не як одиничний конфлікт, а як симптом значно глибшої проблеми — втрати суспільної поваги до медичної професії.
Коли лікар боїться не лише за пацієнта, а й за себе
Медик має приймати рішення щодо життя та здоров’я людини, а не витрачати сили на те, щоб відбиватися від погроз чи агресії.
І саме тут постає питання, яке виходить далеко за межі зарплати.
Хто захищає лікаря під час виконання ним професійних обов’язків?
Якщо медичний працівник знає, що після важкого чергування може залишитися сам на сам із агресією пацієнта або його родичів, професія перестає бути лише складною — вона стає небезпечною.
А коли до цього додаються виснаження, дефіцит колег і фінансова невизначеність, кадрова проблема починає працювати за принципом замкненого кола: менше медиків — більше навантаження; більше навантаження — більше звільнень; більше звільнень — ще більший дефіцит кадрів.
Чи можна залатати кадрову проблему запрошенням іноземців?
Саме тут Ольга Голубовська ставить найбільш незручне запитання.
Якщо Україна залучатиме медиків з інших держав, необхідно буде забезпечити їхню професійну та мовну адаптацію, ознайомлення з українськими нормативами, протоколами та системою документообігу, а також вирішувати питання проживання й інтеграції.
Тому авторка пропонує подивитися на проблему з іншого боку: можливо, частину ресурсів варто спрямувати насамперед на збереження українських медичних кадрів?
На гідну оплату праці.
На безпечні умови роботи.
На захист від насильства.
На підтримку молодих лікарів.
На нормальне навантаження.
На відновлення престижу професії.
Адже лікар, який уже працює в Україні, не потребує багаторічної мовної адаптації чи ознайомлення з українською системою охорони здоров’я. Його потрібно не «залучати», а не втратити.
Цифровізація не замінить людину
Українська медицина змінюється: впроваджуються цифрові сервіси, нові стандарти, реформи, змінюється модель фінансування.
Але жодна цифрова система не поставить крапельницю, не проведе операцію і не прийме складне клінічне рішення замість лікаря.
І жодна реформа не буде успішною, якщо за новими структурами та сучасними технологіями залишатиметься порожній штат.
Проблема кадрового забезпечення медицини тому потребує не лише статистики щодо кількості лікарів. Потрібна відповідь на просте людське питання:
що має зробити держава, щоб молодий фахівець після багаторічного навчання захотів залишитися в українській медицині?
Медицину неможливо відновити без людей
Публічний допис Ольги Голубовської — це не лише критика МОЗ чи державної політики. Передусім це привід поговорити про ціну, яку українське суспільство може заплатити за втрату власної медичної школи.
Бо якщо досвідчені лікарі йдуть, молоді не бачать перспектив, медсестри залишають професію через навантаження, а держава змушена шукати працівників за межами країни — проблема вже не кадрова.
Це питання майбутнього всієї системи охорони здоров’я.
І, можливо, перш ніж шукати відповідь на запитання «де взяти нових медиків?», варто чесно відповісти на інше:
«Чому наші медики йдуть — і що ми можемо зробити, щоб вони залишилися?»
