Марія, 43-річна вихователька з дитсадка, – мати двох синів-двійнят, які пішли служити в 25-ту десантну бригаду.
31 липня 2014 року під Шахтарськом їхня колона потрапила в засідку. Танк терористів прямою наводкою розніс БМД, на броні якої сидів 20-річний Андрій.
Вибухова хвиля відкинула його на 20 метрів. З дев’яти бійців вижив лише він. Він пролежав чотирнадцять годин – з осколками в тілі, з опіками спини та ніг. Бойовики знайшли його ледь живим.
Його брат Іван бачив усе і вже поховав Андрія подумки.
У лікарні хірурги 5,5 годин боролися за нього. Коли Андрій прийшов до тями, він зателефонував дівчині – і мати дізналася, що син у полоні.
Марія кинулася в СБУ, прокуратуру, військову частину. Відповідь була одна: “пропав безвісти”.
Тоді вона зібрала останні гроші й на попутках поїхала в окупований Донецьк.
У лікарню її не пускали і вона вирішила здатися в полон – в обмін на сина.
4 серпня вона переступила поріг штабу ДНР у колишньому СБУ. Її зачинили в тісній кімнаті та допитували.
Сім днів – катування, пекло. Але вона не зламалася. Вона була готова віддати життя за дитину.
8 серпня її вперше пустили до сина в реанімацію. Марії та Андрію пропонували виїхати в Росію, обіцяли гроші та лікування. Вона сказала: “Я люблю Україну”.
Коли Марія вийшла з лікарні, місцеві накинулися на неї з криками “бандерівка”, били та хапали за волосся. Її врятував лише охоронець з автоматом.
11 серпня відбувся обмін. Чотирьох українців віддали за сімох терористів.
Перед самим обміном ватажок Бабай запитав Марію востаннє: “Поедешь в Россию?”. Вона відмовилась. Він відповів: “Ти до рідної землі не доїдеш”.
На шляху до волі їхній автобус із пораненими наїхав на міну просто в полі. Марія, яка щойно пережила полон, кинулася витягати поранених у соняшники. Вона волочила їх на собі, перев’язувала, рятувала, як могла.
А потім у госпіталі мила, перев’язувала, доглядала не лише свого сина, а всіх – вони називали її мамою Марією.
Сьогодні Андрій вдома. Його тіло досі зберігає осколки – лікарі не можуть їх витягти.
Марія не просить нічого для себе. Вона просить одного: пам’ятайте про тих, хто зараз на передовій. Бо для неї не існує чужих синів.
Автор Bairak Oleh
