У прифронтовій Миколаївщині навчальний рік минає у темряві. В буквальному сенсі. Відключення світла, холодні класи, перервані уроки, зірвані онлайн-заняття — усе це стало частиною шкільного життя дітей та їхніх родин. А разом із цим — тривога, втома і відчуття безпомічності, які щодня переживають учні, вчителі й батьки.
У багатьох школах уроки йдуть за денного світла, а коли його не вистачає, дітям доводиться читати й писати майже навпомацки. Домашні завдання перетворилися на справжнє випробування: через відсутність електрики діти не можуть увімкнути ноутбук, скористатися електронними підручниками чи пройти завдання, які передбачали роботу з онлайн-платформами. Особливо складно тим, хто готується до НМТ — випускники зізнаються, що їм не вистачає ні часу, ні сил, ні стабільності, щоб постійно підтримувати рівень знань.
Учителі теж працюють у надзвичайних умовах. Вони готують конспекти в темряві, використовуючи ліхтарики або світло телефонів, адаптовують тему за темою, обмежують інтерактивні форми роботи, які без електрики просто неможливі.
Світлана Григорівна, учителька з Миколаєва, з болем зізнається:
«Якість знань, яку ми зараз можемо забезпечити, не відповідає вимогам Міносвіти. Не тому, що ми не хочемо. Просто діти не можуть засвоїти матеріал — у темряві, холоді, під звуки тривог… Це не ті умови, в яких має навчатися дитина. Як можна давати домашні завдання? Як можна проводити контрольні роботи?»
Батьки — поруч з дітьми, і саме вони щодня бачать, як війна та відсутність світла впливають на наймолодших.
Юлія, мама 12-річної Наталки з Миколаївського району, ледве стримує сльози:
«Моя дитина постійно плаче. Каже, що нічого не встигає. Вмикають світло на пару годин — вона кидається робити уроки, але цього мало. Потім сидить у темряві й переживає, що відстає від класу».
Марина, мама 15-річного Дмитра з Вознесенського району, розповідає, що її син взагалі перестав навчатися:
«Він каже, що не бачить сенсу. Каже, що все одно нічого не запам’ятовує. Я намагаюся його підтримувати, але бачу — дитина виснажена. І я теж».
Схожі переживання — і в педагогів із районів області.
Вчителька В. М. із Первомайського району пояснює:
«Діти, які вчаться в умовах війни, постійних тривог і ще й без світла — фактично не мають доступу до знань. Програма Нової української школи вимагає сучасних методів, техніки, постійної практики. А ми змушені працювати за принципом “аби якось пройти тему”. Для цих дітей ця програма непосильна — не тому, що вони слабші, а тому, що їхні умови несумісні зі звичайним навчанням».
Попри всі труднощі, і діти, і вчителі намагаються триматися. Хтось робить уроки при свічках, хтось переписує завдання з фото, які надсилає однокласник, коли з’являється інтернет.
Усі визнають: навчання у темряві — це не просто незручність. Це серйозний удар по якості освіти, психологічному стану дітей і майбутнім можливостям випускників.
І саме тому сьогодні важливо говорити про це вголос — щоб потреби шкіл прифронтової Миколаївщини не залишалися непоміченими, а діти мали право на просте, але таке важливе — світло для навчання.
