Регіональне управління Сил територіальної оборони “Південь” ЗС України познайомило з історією бійця, який добровільно пішов у ЗСУ.
— Якщо я відмовлюся йти служити, тоді й хтось інший скаже: «ні», а хто ж буде захищати нашу країну? Мене лякала думка, що ворог прийде до мене додому й наробить там біди. Я прийняв таке рішення заради своєї доньки, щоб захистити її майбутнє. Їй зараз 7 років. Вона мене дуже підтримує та пишається мною, — розповідає військовослужбовець 122 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ Василь на позивний «Повар».
Василь – старший навідник мінометної батареї окремого батальйону бригади територіальної оборони. Він не підлягав мобілізації, адже самостійно виховує доньку. Але у перші дні повномасштабного вторгнення добровільно долучився до війська.
У цивільному житті Василь працював кухарем, тому й отримав такий позивний. І хоча зараз він виконує бойові завдання, як навідник міномета, інколи готує щось для своїх побратимів.
— Мені хочеться, щоб у хлопців було відчуття дому. Тому на позиціях, коли є змога, намагаюся приготувати щось смачне, з того, що є під рукою. Картоплю смажив, торт робив, шашлики. Ми вже не перший рік служимо, тому хочеться, щоб хлопці пораділи трохи.
Зараз основне завдання «Повара» — задати напрямок роботи міномета та знищити якомога більше ворогів.
— Працювати з мінометами мені цікаво. Це новий досвід, адже до війни я не мав справи з таким озброєнням. Спочатку я був номером обслуги, а зараз вже старший навідник. Мої обов’язки – виставити міномет, зорієнтувати його на місцевості, задати координати, правильно навести та влучити в ціль. Зробити все можливе для того, аби у противника було більше втрат. А коли є вільний час, то займаюся облаштуванням позицій та додатковим маскуванням.
Після завершення війни Василь мріє повернутися додому і відпочити. Головне — щоб у кожному куточку України було тихо та спокійно.
— Український народе, ми маємо бути дружніми та об’єднаними. І тоді ми обов’язково переможемо. Слава Україні!
