Регіональне управління Сил територіальної оборони “Південь” ЗС України повідомило про Сергія Юрійовича на позивний «Талмач», який, незважаючи на стан здоров’я, вступив до добровольчого формування територіальної громади.
— Якщо ти не пропускаєш свою роботу через себе, ти довго в цивільно-військовому співробітництві не протримаєшся. Тобі має бути небайдуже, мусиш усе це відчувати, аби добре виконувати свою справу. Усе, що я роблю зараз — для хлопців. Кожен із них має повернутися додому! — впевнений Сергій Юрійович на позивний «Талмач», начальник групи цивільно-військового співробітництва 255 об 123 обр ТРО ЗСУ123 бригада тероборони ЗСУ / 123 territorial defense brigade.
До початку повномасштабного вторгнення, маючи звільнення від військової служби за станом здоров’я, Сергій Юрійович працював у Державному архіві Миколаївської області. Коли ворог ступив на українську землю, він, впорядкувавши всі важливі документи, вступив до добровольчого формування територіальної громади.
— У добровольчому підрозділі я фактично виконував обов’язки пресофіцера. Тоді до нас приїжджало багато іноземних журналістів, і дуже потрібна була людина, яка володіє іноземними мовами.
Коли формувався окремий батальйон Миколаївської бригади ТрО, «Талмач» одразу долучився і очолив групу цивільно-військового співробітництва. Саме на цій посаді він щодня зустрічається з обличчям війни, яке не потрапляє у зведення новин.
— Найважче — це очікування побратимів із передової. Сидиш на рації, чуєш «двісті», і до останнього сподіваєшся, що його вивезуть живим… А потім організовуєш поховання, спілкуєшся з родиною… — розповідає військовий. — А зниклі безвісти — це окрема рана. Живеш із хлопцями під одним дахом, їси з однієї миски, дружиш, і зрештою, не дочекатися їх додому. У нас була традиція — перед виходом на позиції хлопці лишали банки з енергетиком на столі, щоб після повернення допити. І досі стоять наші ті три банки — хлопці не повернулися…
Сергій Юрійович підтримує зв’язок із родинами загиблих і зниклих безвісти побратимів. Допомагає їм у вирішенні соціальних питань, цікавиться умовами вступу до вишів для дітей, просто знаходить час, щоби поговорити й вислухати.
Під час військової служби на Херсонському напрямку, однією з ключових задач «Талмача» та цивільно-військового співробітництва в цілому, було знайти тіла загиблих воїнів.
— Тоді мій номер був майже у кожного в громаді. Люди знали, що можуть зателефонувати будь-коли. Особливо під час посівної дзвінків було багато — фермерам треба працювати, а під плугом часто траплялися страшні знахідки.
Особливим для воїна видався День Незалежності 2024 року.
— Ми отримали сигнал перевірити одну посадку. Виїхали з групою й знайшли двох наших танкістів, які вважалися зниклими безвісти ще з 2022 року. В гаманці одного була картка «Епіцентру». Ми подзвонили на гарячу лінію, пояснили ситуацію, і нам швидко назвали ім’я загиблого. А далі все стало ясно — їх мало бути двоє. Я впевнений: це хлопці нас покликали. Інакше бути не могло.
Та не тільки військовими справами жив «Талмач». Коли з’являлася можливість, він відвідував знедолених діток із прифронтових сіл Херсонщини, дарував їм подарунки та трохи радості.
Справжнє служіння починається там, де закінчується байдужість. «Талмач» щодня доводить: навіть у найтемніші часи людяність, емпатія й вірність своїй державі та побратимам, здатні не лише підтримати, а й змінити життя інших. Його історія —приклад того, як кожен на своєму місці може бути надійною опорою для фронту, тилу і родин. Пам’ять про загиблих живе в тих, хто не забуває. І саме завдяки таким людям, як «Талмач», ця пам’ять — жива, глибока і справжня.
Група комунікацій Регіональне управління Сил територіальної оборони “Південь” ЗС України
