Гордость Николаевщины: Светлана Товкач работает в амбулатории, занимается квилингом и вышивкой, пишет стихи, посвященные защитникам Отечества

    Світлану Анатоліївну Товкач добре знають у Благодарівці. Вправна та досвідчена медична сестра, гарна господиня, привітна сусідка та просто чарівна жінка. Це те, що лежить на поверхні. Та нерідко ми навіть не здогадуємося, наскільки багатий внутрішній світ мають, здавалося б, добре знайомі нам люди. Ті, кого ми чи не кожного дня зустрічаємо дорогою на роботу, у магазині, з ким можемо «перекинутися» декількома черговими ввічливими фразами.
    Світлана Товкач народилася та виросла у «тарасівському краї» – на Черкащині, у селі Будище. Там і досі біля маєтку Павла Енгельгарда зберігся тисячолітній дуб, у стовбурі якого юний Шевченко ховав свої малюнки, коли служив козачком у пана. Пізніше мала Батьківщина та постать духовного пророка української нації посядуть особливе місце у творчості Світлани Анатоліївни:
    «Мій рідний край! Тараса край!
    Він тут ходив цими стежками,
    Між вербами та яворами
    Своїми босими ногами
    Збивав з трави божу росу.
    Він бачив всю оцю красу,
    Він її серцем відчував
    І навіть у лиху годину,
    Коли в чужім краю сам гинув,
    Своє село не забував!».
    Так, нерідко після виснажливого робочого дня у Комсомольській амбулаторії Світлана вигортає на папір те, що назбиралося: і радість, і сум, думки та переживання.
    «Кажуть, якщо є якась проблема, треба написати про це, тоді стає легше. Для мене поезія – спосіб висловити усе, що лежить на душі, зрозуміти свої відчуття», – розповідає Світлана.
    Писати вірші жінка почала ще у дитинстві, десь у років 10. А ще через три вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Віктором, який жив у сусідньому селі. Після закінчення школи дівчина вивчилася на медсестру, працювала на Черкащині у стаціонарному відділенні, потім завідувала ФАПом. На вибір професії вплинули старші сестри-педагоги, які вирішили – учителів достатньо, потрібен медик. У 1998 році Світлана з чоловіком та дворічною донечкою Ангеліною перебралися до Комсомольського (Благодарівки). В амбулаторії працює вже 16 років. Праця нелегка, дільничного лікаря немає, тож, медсестри мають володіти чималим багажем знань, щоб швидко зорієнтуватися в ургентних ситуаціях. Окрім того, вони повинні бути універсальними «бійцями»: і укол зробити, і крапельницю поставити, й на прийомі посидіти, і на виклик до пацієнта сходити.
    Донька Ангеліна, за маминим прикладом, також обрала медицину своїм покликанням. Закінчила Миколаївський базовий медичний коледж, зараз вивчає лікарську справу в одному з найстаріших вишів України – Дніпропетровській медичній академії.
    Чоловік Віктор – гордість не тільки родини Товкачів, а й усієї Благодарівки. Вже два роки він захищає Україну на сході держави у складі 36-ої окремої бригади морської піхоти. Героїзм наших бійців, патріотизм, жіночий біль, національна та особиста трагедія проходять червоною ниткою крізь поезію Світлани:
    «… Оберігаєте наш спокій, сон і волю.
    І хоч життя у кожного своє,
    Та коли клич гучний луна «До бою!»,
    Стаєте ви гранітною стіною
    Один за одним, до плеча плече.
    Чоловіки, батьки, сини –
    По духу рідні і по крові.
    Нам вистачить безмежної любові
    Зустріти день закінчення війни…»
    Взагалі, у Світлани чимало захоплень та талантів: вишиває хрестиком та бісером, захоплюється квілінгом (прим. – мистецтво виготовлення художніх композицій зі скручених у спіралі смужок паперу). Доки донька жила поруч, нерідко майстрували щось разом. Зазвичай, роботи Світлани Анатоліївни вдома не затримуються та одразу ж після виготовлення у якості подарунків «переїжджають» до родичів і друзів.
    Душевну відраду жінка знаходить і у спілкуванні з тваринами, яких дуже полюбляє. Пітбуль Лорд вже 9 років є повноцінним членом родини. Незважаючи на щільний робочий графік та безліч захоплень, встигає і підсобним господарством займатися, є корівка та теля.
    Світлана – яскраве втілення архетипу української жінки: сильна духом і водночас ніжна та тендітна, впевнений професіонал своєї справи і, разом з тим, берегиня домашнього вогнища, господиня та творча натура. Певно, таку кількість якостей та граней можуть поєднувати в собі тільки наші жінки, які вдень та вночі, за сотні кілометрів, можуть стояти за плечима героїв незримими янголами, любов яких допомагає повертатися додому.

    Людмила Чайка