Николаевский район богат на трудолюбивых и мастеровитых людей. Наш рассказ посвящен семье Лемишевских из Благодаровки.
Олексій Дем’янович і Марія Михайлівна Лемішевські родом із Хмельницької області. Жили у сусідніх селах. Олексій Дем’янович, старший на 4 роки за Марію Михайлівну, ходив у школу, що знаходилася в селі, де вона жила. Там свого часу і познайомилися.
Після школи дівчина отримала професію бухгалтера та влаштувалася у місцевий радгосп. Юнак же закінчив училище за спеціальністю столяр-червонодеревець. Пропрацювавши за фахом півтора року, був призваний до армії. Віддавши «борг Батьківщині», влаштувався вчителем праці у школу. Навчав діточок майже десять років, допоки у союзних республіках не впровадили заборону працювати не за фахом. Олексій Дем’янович заочно вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського техніку, де отримав фах електрика.
На Миколаївщину родина Лемішевських переїхала у 1976 році. На той час були одружені вже 15 років і мали двох діточок: сина Віктора та доньку Аліну.
«Радгосп, у якому працювала Марія, «ставив» надто великі норми буряків, а вона вже тоді хворіла на радикуліт, їй було там дуже важко. Нам порекомендували приїхати у Комсомольське (зараз – Благодарівка, ред.). Казали, що умови праці кращі, та й робота легша. Мабуть, то була якась молодіжна відчайдушність, бо довго не думали і з легкістю погодилися», – згадує Олексій Дем’янович.
Облаштувавшись у Миколаївському районі, Марія Михайлівна стала працювати бухгалтером у радгоспі «Урожайний», а Олексій влаштувався інженером-електриком.
«На цій посаді перебував шість років. Звільнився, оскільки правила безпеки нерідко розходилися з вимогами керівництва. Я не хотів брати на себе відповідальність за чиєсь здоров’я або навіть життя. А якби щось трапилося і чиїсь діти залишилися без батька або матері? Тому пішов працювати кіномеханіком у місцевий будинок культури. Тоді якраз придбали нову апаратуру. Ніхто не знав, що з нею роботи, а я непогано розумівся на багатьох електроприладах», – розповідав Олексій Дем’янович.
І якщо Марія Михайлівна трималася однієї роботи, у радгоспі, то ким тільки не встиг попрацювати її чоловік: столяром, електриком, механіком, слюсарем, токарем, радіотехніком. Навіть, одного часу організував невеличкий власний маслоцех. Він жартома називає себе «літуном», бо ж «літав» з однієї роботи на іншу.
«З одного боку, це добре, а з іншого – наче й не дуже. Є люди, що все життя тримаються однієї справи і мають глибокі знання у своїй професії. Я достатньо добре знаю кожне з занять, що опанував, але й великим майстром назвати себе не можу», – роздумує Олексій Дем’янович.
Та щоб він не казав, бажання знати якомога більше, прагнення навчитися чомусь новому, зробили його людиною потрібною. У Благодарівці цей немолодий чолов’яга знаний як майстер на всі руки. Не дивлячись на свій поважний вік (а йому вже 81 рік), він і досі щось постійно майструє та приводить до ладу.
Із Марією Михайлівною мають невелике підсобне господарство – курей та город. Допомагають діти й онука Олександра. У родині Лемішевських знають точно: як і де б життя не змушувало «літати», головне – бути разом, бути сім’єю.
Газета “Маяк”