Продолжаем серию публикаций о людях Николаевщины, о тех, кто своим трудом прославляет нашу область, стремится приумножить славу своих дедов-прадедов. Сегодняшний рассказ о династии Корниенко, которые живут и трудятся в Радсаде Николаевского района Николаевской области.
Родина, що має дорогоцінний спадок, ціною у життєве покликання
Існує думка, що у кожної людини свій шлях, своє покликання, які треба віднайти, розгледіти. А не думали ви, що той шлях у житті і не є таким далеким, захованим десь у чужому краї? Можливо, та перша вузенька стежина до нього пролягає із вашого дитинства, сім’ї, родини, цінностей, які передаються із покоління у покоління, від дідів-прадідів, бо кожен із нас – це певне віддзеркалення своїх батьків.
«Яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі і діти», – стверджує українське прислів’я. І наслідування батьківської справи, досвіду, майстерності – це важливий атрибут спадковості, продовження роду, його зміцнення. Так утворюються династії, які мають неоціненний скарб – ремесло, професію, яка стає життєвим покликанням для майбутніх поколінь. І для майбутніх поколінь вже не виникає питання хто і кого обрав – професія його, чи він – її, бо із дитинства відкривалися усі таємниці батьківської справи і вибір робило серце…
На території Радсадівської сільської ради мешкає така родина-династія, у якій не одне покоління пов’язує своє життя із рідним селом, справою батьків. Це – родина Корнієнків, яка має ціле суцвіття виноградарів, сільгоспвиробників, які працювали та працюють у ПАТ «Радсад», займають активну громадянську позицію та беруть участь у суспільному житті селища Радісний Сад, села Новобогданівка. І саме село Новобогданівка є тим рідним краєм, де зародилося, набрало сил та продовжує рости дерево роду цієї трудової династії.
Засновником такої династії є Корнієнко Микола Леонтійович (вже покійний), який ще у 1939 році приїхав у Новобогданівку із Новобузького району. «У роки війни був на фронті, потім служив у армії, а після демобілізації розпочав тут свою трудову діяльність. Був обраний головою колгоспу ім. Т. Г. Шевченка у Новобогданівці, що був досить великим. Після приєднання Новогданівки до Радсадівської сільської ради Микола Леонтійович був керуючим за напрямками рільництво та тваринництво», – розповів його син, зараз головний агроном ПАТ «Радсад» Микола Корнієнко.
Мати Миколи Миколайовича теж була міцно пов’язана із сільськогосподарською сферою, виноградарством. Катерина Павлівна закінчила Одеський сільськогосподарський інститут і працювала у Радсаді агрономом-виноградарем, а також бригадиром виноградарської бригади. «Я разом із братами (їх у Миколи Миколайовича троє), можна сказати, виріс, провів дитинство на виноградниках. Знав усю специфіку роботи не з чуток. Та й сам, ще школярем, працював на виноградниках», – пригадував Микола Миколайович.
Дійсно, можна сказати, що у родині Корнієнків сформувалася династія агрономів, виноградарів, що є беззаперечним фактом, та має своє поступальне продовження. Так, із чотирьох синів Миколи Леонтійовича троє обрали професійний шлях у сфері агрономії, у свій час працювали у Радсаді. «Мій брат Віктор працював у Радсаді керуючим відділенням рослинництва. Ще один брат, Валентин, закінчив Кримський сільськогосподарський інститут і з 1989 року є головою акціонерного товариства «Весна», що в Криму, і спеціалізується на вирощуванні яблук. А ось старший брат – Ігор завжди хотів бути суднобудівником і став ним», – розповів Микола Корнієнко.
Варто зауважити, що вже онуки Миколи Леонтійовича наслідують приклад діда та батьків і продовжують династію агрономів-виноградарів, але про це дещо згодом.
Життя має свій смак… присмак стиглого винограду. «Я завжди знав, що піду навчатися у сільськогосподарську сферу, але саме спеціалізація «виноградарство», напевно, була обрана першою і не піддавалася під сумнів», – зауважив Микола Миколайович.
У випадку із Миколою Миколайовичем упевнюєшся, що обрана професія стає не просто образом життя, на практиці втілюється твердження, що у справу, яку ти обрав, треба вкладати усю душу. «Для мене виноград, виноградарство – це життя, те, чим хочеться займатися», – зауважив головний агроном ПАТ «Радсад».
Такі слова дійсно виправдовують оте для когось загадкове призначення людини, її покликання. Але, погодьтеся, що покликання немає цінності без копіткої роботи над собою. І Микола Корнієнко не одним десятком років відшліфовував та вдосконалював свою професію, майстерність бути виноградарем. «Навчався у Кримському радгоспі-технікумі за спеціальністю «агроном-садовод-виноградар», а потім, вже заочно, у Кримському сільськогосподарському інституті», – розповів він.
Власне, на виноградниках у Радсаді розпочав працювати після закінчення школи. Після технікуму його призначили бригадиром виноградарської бригади, де набирався досвіду і ще більше впевнювався, що обраний вірний шлях, у якому виноград – не просто рослина, а особливий атрибут життя. Затим був керуючим першим відділком (садово-виноградарським), а також агрономом з багаторічних насаджень. Із 2010 року, коли господарство ПАТ «Радсад» стало складовою холдингу «Баядера», обіймає посаду головного агронома.
«Пам’ятаю різні часи у діяльності господарства. Зараз ми намагаємося збільшувати оберти. Вже чотири роки як стали на шлях оновлення виноградних насаджень, а саме, викорчовуємо старі виноградники і насаджуємо нові. Посаджено 300 га молодого винограду і плануємо щорічно висаджувати по 75 га. Така тенденція дозволить не лише збільшити площі виноградників, але й досягти зростання врожайності. Звичайно, нові площі винограду займуть і місця садових насаджень, які будуть викорчувані. Висаджуючи новий виноград, слід слідкувати за сучасними тенденціями, бо, на мою думку, для мешканців Радісного Саду, для цього краю виноград – це ціле життя, окрема культура буття. Тут знають і вміють, що з ним робити. Це не можна втратити», – зауважив він.
І як би не здавалося на перший погляд, а праця на виноградних плантаціях є особливою і досить важкою, що потребує вмінь, досвіду. «Праця виноградаря не знає слова «перерва». У нас цілий рік обертається навколо виноградників. Взимку теж ми на бойовому посту – підрізаємо лозу. Хоч і кажуть, що у природи немає поганої погоди, але для винограду і нас виноградарів мороз в один день може ой як зіпсувати усі цілорічні старання і врожайність. Тим більше, що у нас зона ризикована для виноградних насаджень. Тому, і намагаємося висаджувати сорти, стійкі до морозів, але й такі, щоб вони придатним для виноробства», – розповів про деякі нюанси професії виноградаря Микола Корнієнко.
А як же у житті, у роботі без планів та мрії!? Має такі і головний агроном ПАТ «Радсад»: «Знаєте, хочеться, щоб ми знову збирали врожаї по 8-10 тисяч тонн. І я думаю, що це досить реальна мрія, бо сучасні тенденції у господарстві із збільшення виноградних насаджень відкривають гарні перспективи».
У розмові із Миколою Миколайовичем особливими стали його слова про ще один аспект праці виноградаря: «Найкращий час для нас, виноградарів – це збирання врожаю. І не тому, що все навколо овіяне атмосферою, отим присмаком винограду, а тому, що бачиш результат цілорічної роботи. І це ще більше згуртовує усіх, хто причетний до цієї галузі. Додає наснаги, коли бачиш, як із плантації, де лише висаджені нові саджанці, із часом виростає, буяє виноградник, а потім – ти вже збираєш врожай. І ця причетність кожного до однієї великої і важливої справи є нашою душею, майбутнім Радісного Саду, всього господарства».
Виноградарська справа єднає родину Корнієнків. Власне, і Микола Миколайович передає свої навички, вміння синам, які продовжили тенденцію династії. Старший син Микола закінчив Кримський сільськогосподарський інститут і деякий час працював технологом на винзаводі. Молодший Євген закінчив Кримський сільськогосподарський технікум за спеціалізацією «агроном-виноградар», а також заочно – Миколаївський національний аграрний університет. Вдосконалював та вдосконалює професійну майстерність у ПАТ «Радсад» помічником бригадира, бригадиром, а зараз – керуючим другим відділком. Дружина Миколи Миколайовича – Ольга Вікторівна, також працювала у ПАТ «Радсад» – бухгалтером.
Має Микола Миколайович і онучку Софійку, якій лише п’ять рочків. І хто знає, можливо, і вона буде так само закохана у виноградарську справу як і дідусь?
Варто зауважити, що Миколу Корнієнка знають у Радсадівській сільській раді не лише як гарного виноградаря, а й людину із активною громадянською позицією. «Була у моїй кар’єрі виноградаря певна перерва. Так, протягом 10 років працював на ниві місцевого самоврядування. Був головою Радсадівської сільської ради. Намагався зробити якомога більше доброго для усієї громади, не забував про своє рідне село Новобогданівку, яке завжди посідало і посідає особливе місце у моєму серці», – пригадав він.
«Свого доправляйся, роду не цурайся». І як виявилося, бути виноградарем, спеціалістом у своїй справі і займатися активною громадською діяльністю, не лише жити у селі, а й відстоювати його суспільну позицію, також є характерною рисою родини Корнієнків. Не зі слів знає про виноград, виноградарство та громадську діяльність і племінник Миколи Миколайовича – Максим Корнієнко, який із 2010 року працює у ПАТ «Радсад» завідуючим розплідником з вирощування щеплених саджанців винограду для внутрішніх потреб господарства, а також є депутатом районної ради сьомого скликання. Але усе по черзі.
У розмові із Максимом Вікторовичем знайшли своє практичне значення та правдивість слова французького письменника Антуана Сент-Екзюпері, що рідний будинок здатний незримо створювати в серці джерело, де народжуються мрії. Так, і для Максима, здається, ота родинна любов до однієї справи, чи-то покликання, стало важливим поштовхом до саморозвитку, до діяльності не тільки для власного самоствердження, але і для інших. «Знаєте, з дитинства хотів бути агрономом. Якось так природно виникла ця мрія ще у дитинстві і залишилася незмінною до свого практичного втілення. Вступити саме у Кримський агропромисловий коледж запропонував мій дядько – Валентин Миколайович. Його я і закінчив за спеціальністю «виноградарство і плодоовочівництво». Але все ж таки натхненником, тим, хто якось незримо, але посіяв у моєму серці любов до агрономії, став мій дідусь – Микола Леонтійович. Розмови із ним, розповіді про його життєвий шлях, діяльність у радгоспі стали тією сходинкою, що відкрила для мене мотивацію, бажання бути фахівцем саме у цій сфері», – розповів він.
Дійсно, нічого просто так не буває, і як-то кажуть агрономами не народжуються, а – стають. Так, і Максим Вікторович не зупинився на навчанні у коледжі, а закінчив заочно Миколаївський національний аграрний університет за спеціальністю «плодоовочівництво і виноградарство».
Роботу у ПАТ «Радсад» розпочинав робітником-виноградарем. Так, виноградарство посідає особливе місце у його житті та професійній діяльності, але самоутвердження та саморозвиток беруть гору, і вже 17 років як займається вирощуванням саджанців плодових культур. «Мені це подобається», – зауважив Максим Вікторович. І, що можна сказати, коли справа до душі!? Тільки успіхів!
Було та й є у кого переймати досвід, любов до агрономії. Не лише батько – Віктор Миколайович, а й мати Валентина Василівна пов’язана із виноградарством. Працює бригадиром виноградарської бригади. Здається, у цій родині знають про виноград усе і навіть більше!
А знатимуть ще більше, бо набуває теоретичних знань, які буде де втілювати на практиці, і сестра Максима Вікторовича – Катерина. Навчається у Миколаївському національному аграрному університеті за спеціальністю «агрономія». «Катерина також має мрію – вирощувати троянди. Я впевнений, що у неї все вийде, і сподіваюся на розвиток спільної справи із сестрою», – поділився, пишаючись сестрою, турботливий брат.
Пишається Максим Корнієнко і своєю дружиною – Ксенією, яка працює хіміком у лабораторії на Миколаївському коньячному заводі. Є у кого вірити та покладати надії на продовження династії виноградарів, агрономів. Має двох синів – Ігоря, якому 13 років, та Назарчика – 5 рочків.
Як-то кажуть – усе велике починається з малого, для кожної справи треба зробити перший крок. Вже зроблений цей перший крок Максимом Вікторовичем на ниві громадської, суспільної діяльності, і не лише депутатом районної ради. «Я вирішив для себе рухатися у напрямку громадської діяльності. Не просто жити у рідному селі Новобогданівка, а робити щось для нього, розвивати його. І це надає енергії, мотивації, сил і натхнення рухатися уперед. А початком, відправною точкою на цій ниві став проект «Вони перемогли – ми пам’ятаємо» із реконструкції парку «Перемоги» у Новобогданівці. Звичайно, є ще багато роботи для завершення, але те, що вже покладено початок, є результат, який об’єднав громаду, залучив багатьох односельців до спільної справи – надихає, заряджає енергією на майбутнє», – поділився Максим Вікторович.
І непростими були його слова щодо нових справ, не зупинятися на досягнутому, а рухатися, відкриваючи нові горизонти. «Наступна мрія, план дій для мене та й для майбутнього нашого села, громади – реалізація соціального підприємства. Це – випуск якоїсь продукції, щоб 50 % від прибутку спрямовувалось на розвиток громади. І це не є чимось примарним, бо можна не починати, як-то кажуть з нуля, а скористатися та отримати фінансову підтримку, вигравши грант на відкриття такого соціального підприємства. Особисто я б хотів взяти напрямок – розвиток дітей на селі, за якими наше майбутнє. Треба створити такі умови, таке середовище, щоб діти, їхні батьки, молодь розуміли, що їм є заради чого тут жити, що розвивати, де працювати. Так, для дітей плануємо створювати умови для інтерактивного навчання, різноманітні гуртки, розвивати спорт. Є такий задум спільно із Новобогданівською ЗОШ І-ІІІ ст., де директором Ірина Якубенко, створити шкільний розплідник з вирощування декоративних саджанців для озеленення нашого села», – поділився планами Максим Корнієнко.
Така активна громадянська позиція, амбітні плани підтримуються і рідними.
«Коли Максим до мене звернувся за порадою, розповів про свої плани щодо парку, то десь у душі були сумніви не щодо того, що він зможе, а щодо того, чи підтримають люди. І я радий, що мої побоювання не справдилися і новобогданівці підтримали цю ідею», – розповів Микола Миколайович.
Дійсно, справи, що мають у собі на меті єднання, ідею заради кращого майбутнього, обов’язково знайдуть однодумців, відгукнуться у серці ініціативою допомогти і спільно діяти.
… І хто б що не казав, а для кожної людини важливо знайти себе, побачити результат свої справи, побачити своє продовження у дітях, онуках. І особливим є той момент, атмосфера передачі із роду в рід професії, ремесла, особливості якого відшліфовувалися не один день чи рік, на свої помилках і досягненнях. Є така атмосфера і у родині Корнієнків, яка передається у спадок, набуваючи рис того, що звикли називати «покликанням».
Газета “Маяк”