Николаев кишит больными, измученными, выброшенными животными

    Люди и животные. Тема вечная. По Николаеву бродят стаи брошенных собак, которые надоели их хозяевам. В поисках пищи они порой набрасываются на людей, представляя собой угрозу. Об этом много говорят, пишут, но решают ли вопрос актуальной проблемы и власти, и нас, горожан.

    Кто и как в Николаеве пытается помочь бездомным животным – об этом статья ученицы 5 класса Николаевской ООШ № 19 Юлии Фаткиной в рамках конкурса «Копилка добрых дел», проводимого «Николаевскими известиями» совместно с депутатом Николаевского областного совета Владимиром Фроленко.

    З найдавніших часів поряд із людьми живуть тварини. Наші пращури одомашнювали собак, котів задля своїх потреб. Навіщо ж зараз, у наше століття розвитку науки і техніки, нам потрібні домашні тварини? Задля чого ми їх тримаємо? Можливо через те, щоб наповнити наш дім крихтами радості, щоб навчити наших дітей бути відповідальними і турботливими. А наші домашні улюбленці обдаровують нас своєю любов’ю  і відданістю. Щоправда не всі люди розуміють значення слова «відданість». Багато хто заводить собаку чи кішку через тимчасовий порив, на проханням дитини, не розуміючи, що утримання тварини – це достатньо клопітка справа. Втім, коли забава надоїла, «іграшки» позбавляються. Голодні, хворі, змучені , безпритульні тварини –  типове доповнення вуличного пейзажу в будь-якому місті.

    За допомогою сторінок соціальних мереж нас попросили про допомогу робітники Миколаївського КП «Центр захисту тварин», організації, яка збирає безпритульних собак в нашому місті, займається стерилізацією, лікує. Порадившись з батьками, ми, Меріца Анастасія, Базиленко Віктор, Кузнєцов Нікіта, Юлія Животовська учні 5-А класу  МЗОШ № 19, та наш класний керівник Юлія Фаткіна, вирішили допомогти  Виявилось, що потреба існує не тільки в їжі чи медикаментах. Елементарно не вистачає підстилок для собак у вольєрах. Зібравши допомогу, ми вирушили до КП.

    На території закладу чимало вольєрів, звідки на нас дивилося багато пар очей, в яких не було ні ненависті, ні злості, проглядалася лише якась нестерпна туга, беззахисність. Не дивлячись на зраду  господарів, вони вірили, що комусь потрібні, вони хотіли віддати нам свої вірні собачі серця. Дзвінко гавкали, запрошуючи до діалогу, дві вівчарки. Привітно «посміхалася» до нас, простягаючи лапу крізь сітку, велика біла алабаїха.  Цуценята, які збилися до купи у місці для вигулу, стрибали і хотіли нас розцілувати. Серце стискалося від побаченого. І водночас соромно за нас – «двоногих». За те, що скривдили, вигнали, викинули. Але найжахливіше те, що часто кривдниками тварин є діти – наше майбутнє! Кінологи КП розповідали нам моторошні історії знущання над тваринами з боку дітей. Люди, ми маємо спинити це жахіття! Ми маємо зробити цей світ світлішим й теплішим. Бо кожен з нас потребує любові, тепла, піклування, захисту. А найперше ті, кого ми приручили.