Продолжаем поиск добрых дел и поступков, совершаемых жителями Николаевской области, способных изменить мир, изменить нас, взаимоотношения между людьми.
Предлагаем вашему вниманию статью Владимира Лукасевича, ученика 10 класса Первой украинской гимназии имени Николая Аркаса в рамках конкурса «Копилка добрых дел», проводимого «Николаевскими известиями» совместно с депутатом Николаевского областного совета Владимиром Фроленко.
Добрі чи погані справи – це дуже розмите поняття. Одні можуть вважати вчинок добрим і, стоячи, співати дифірамби, тоді як інші за це саме діяння можуть зжити тебе з цього світу або плювати в обличчя.
Але завжди існували, існують та будуть існувати вчинки, які примушують найчерствіших і найжорсткіших людей підійти зі сльозинкою в очах та потиснути руку, а то й обійняти. Я не кажу про спасіння вимираючих видів тигрів чи про гуманітарну допомогу дітям Африки. Я розповідаю про ті важливі для людства вчинки, які щодня відбуваються навколо нас. І люди, які стоять за цими, на перший погляд, неважкими вчинками, варті поваги.
Кожного буденного дня по обіді я повертаюся додому на тролейбусі, який переповнений масами людей – дітьми, підлітками, дорослими, літніми людьми. Найбільша з цих каст – це діти, школярі , яких із дитинства привчають до поваги та ввічливості. І у деяких з цих майбутніх матусь та татусів насправді існують добре закладені в голові етнічно-моральні настанови. На щастя, я став свідком одного з цих маленьких, але великих діянь.
Зупинка «Адміральска», яка завжди кишить декількома десятками очікуючих транспорту людей. У тролейбусах завжди велика штовханина, і нерідко деінде чуються невдоволені крики та стони. Двері відчинились, забігли представники найбільшого контингенту – школярі, за ними люди з паличками та клунками на спинах, у руках, а вже за ними висвітився силует молодої жінки з коляскою. Усі різко подивилися на неї, на одну десяту секунди електротранспорт затихнув. Діти, які стояли найближче, відразу потягнули руку до коляски та зі словами: «Давайте допоможу» -занесли у тролейбус транспорт малюка. Школярі, які окупували м’якенькі місця, різко піднялися та, показуючи рукою на вільне місце, немов офіціанти в престижних ресторанах, відійшли назад. Погляд молодої мами ставав легший, я б навіть сказав вдячний. На кожній зупинці пасажири зі знайомими обличчями міняли свої позиції на зупинках. Таким чином відбувалася рокіровка, втім людей у тролейбусі не зменшувалось і не збільшувалось. Через 7 зупинок дівчина з коляскою, у якій ніжно спала маленька крихітка, встала та попрямувала до виходу. Діти, які допомагали заносити коляску, давно доїхали до місць призначення та вийшли. На їхнє місце заступили жінки середнього віку. І коли матуся почала виносити транспортний засіб свого немовляти, одна з них швидко підбігла та допомогла. Дівчина подивилася на пані та з м’якою посмішкою промовила: «Дякую», а затим попрямувала по своїх материнських справах. Жіночка зайшла назад у тролейбус, в якому пасажири тепер шанобливо дивилися на неї.

Начебто дріб’язкові речі, які може зробити кожен, але не кожен їх робить. Саме на міні-героїчних справах тримається наше суспільство, адже з таких гідних маленьких вчинків народжуються великі звершення, здібні змінити світ.
Володимир Лукасевич, учень 10 класу Першої української гімназії імені Миколи Аркаса