Іноді один похід до лікаря може стати маленькою подорожжю, яка змінює настрій і навіть ставлення до людей.
Житель Баштанки Петро Войцехов поділився історією свого візиту до Миколаївської обласної офтальмологічної лікарні. Здавалося б, звичайна поїздка на плановий прийом. Електронне направлення, запис через застосунок, визначений час – 9:15 ранку. Усе мало пройти швидко та без зайвих турбот.
Але реальність внесла свої корективи.
У лікарні з’ясувалося, що перед прийомом потрібно оформити медичну картку. Саме в неї вносяться результати численних обстежень та консультацій. Біля реєстратури – черга з півтора десятка людей.
Перша думка – як тепер встигнути до лікаря? Чи не пропаде запис?
Петро вирішив пояснити ситуацію працівниці реєстратури. Жінка спокійно відповіла:
– Присядьте, зачекайте трохи.
Спочатку це очікування здавалося прикрою затримкою. Але, спостерігаючи за роботою реєстратури, чоловік поступово почав дивитися на ситуацію по-іншому.
До віконця підійшла літня жінка зі сльозами на очах.
– Запишіть мене до лікаря, коли буде можливо. Донька померла, я все забуваю. Напишіть, будь ласка, дату і обведіть кружечком, щоб не переплутала…
Потім прийшла молода мама з дитиною – внутрішньо переміщена особа, зі своєю непростою історією та проханням записати на прийом.
Без упину дзвонив телефон. На кожен дзвінок потрібно було відповісти, кожному відвідувачу – допомогти.
А працівниця реєстратури була одна.
Досвідчена, спокійна, уважна до людей.
Щойно Петро збирався нагадати про себе, як до приміщення забігла медична сестра:
– Там хлопчину з травмою привезли!
– Ведіть його сюди, – миттєво відреагувала працівниця реєстратури.
У той момент будь-які претензії зникли самі собою.
Адже це державна лікарня. Сюди приходять усі: планові пацієнти, люди похилого віку, переселенці, діти, ті, хто не має можливості звернутися до приватної клініки, і ті, кому потрібна невідкладна допомога.
Нарешті дійшла черга і до Петра. Медичну картку оформили, і він потрапив на прийом.
Зізнається, дорогою до кабінету ще думав, що наступного разу, можливо, варто звернутися до приватної клініки.
Та зустріч із лікаркою змінила цей настрій.
Офтальмолог Грета Влах привітала доброзичливою посмішкою, з розумінням поставилася до запізнення пацієнта, уважно провела огляд, призначила необхідні обстеження та детально пояснила подальші кроки лікування.
Без поспіху, без роздратування, з людяністю та емпатією.
Після прийому Петро вийшов із лікарні й, прямуючи до маршрутки на Баштанщину, несподівано для себе посміхався.
«Зранку здавалося, що все йде не так. А виявилося – навколо були люди, які просто чесно робили свою справу», – ділиться він своїми думками.
Ця історія не про ідеальну медицину. Не про відсутність черг чи бюрократії. Вона про людей, які щодня працюють під великим навантаженням, вислуховують чужий біль, допомагають розгубленим пацієнтам і знаходять сили залишатися уважними та людяними.
Історія, якою поділився Петро Войцехов – добра й, водночас, повчальна. Можливо, саме такі історії нагадують нам просту істину: гарні люди є повсюди. Просто іноді ми помічаємо їх не відразу.
