Олена Дмитренко, голова Чернігівської обласної ради, називає 2025 рік «ще одним воєнним роком».
За її словами, словами описати пережите складно: це рік обстрілів, блекаутів та щоденних викликів, з якими змушені жити мешканці Чернігівщини. Проте, незважаючи на втому й страхи, вона залишилася людиною з великою вірою в людей і в свою область.
Про це повідомила Деснянська Правда.
Рішучість як захист
Війна змінила Олену Дмитренко, але не зламала. «Починаєш вимикати щось у собі», — пояснює вона. Щоденні новини про загиблих і поранених, удари по мирних містах не можна пропускати крізь себе постійно — інакше не витримаєш. Жорсткішою стала не лише як керівниця, а передусім як людина. Але для себе вона чітко розмежовує поняття жорсткість і байдужість: «Байдужість набагато гірша. Вона страшніша за пряму загрозу».
Рішення, які болять
Війна змусила ухвалювати непрості рішення, що йдуть усупереч внутрішньому відчуттю. «Природою ми берегині. А ти маєш іти проти себе», — каже Олена Дмитренко. Попри тиск обставин, вона принципово не дозволяє собі стати байдужою.
Чернігівщина: витримати і не втратити себе
2025 рік був надзвичайно важким для області: демографічні втрати, виїзд жінок і дітей, постійні обстріли, втома людей, які залишилися. Але в Олени Дмитренко звучить стриманий оптимізм: більшість тих, хто хотів виїхати, уже зробили це, а решта — готові адаптуватися до нових реалій і жити далі.
Підтримка бізнесу і суспільства
Як керівниця обласної ради, вона дбає не лише про безпеку, а й про економіку регіону. Під час війни Чернігівщина потребує особливої підтримки бізнесу: від податкових канікул до збереження робочих місць. Депутатський корпус, за її словами, солідарний і розуміє ціну кожного робочого місця в умовах війни.
Довіра, справедливість і людяність
Олена Дмитренко добре усвідомлює, наскільки важлива довіра суспільства до влади. Недовіра, несправедливість, корупційні скандали — особливо болісні у воюючій країні. «Корупцію в умовах війни можна прирівнювати до вбивства», — наголошує вона.
Жінка у війні
Війна розширила коло тих, кого хочеться обігріти: від родини до військових на фронті. Водночас вона стала «решетом», через яке відсіялися зайві — одні люди стали ближчими, інші відійшли. Донеччина залишила особливий слід у серці: зруйновані міста, нічні обстріли та незламні люди, що борються за життя під постійною загрозою.
Віра і внутрішня стійкість
Попри втому, страхи й складні рішення, Олена Дмитренко залишається з головним — вірою в людей, у родину, у дітей, які щовечора повертають відчуття нормальності. Вона живе одним днем, не будує ілюзій, не дає гучних обіцянок, але доводить, що Чернігівщина витримає — як уже витримувала, так і витримає надалі.
