123 бригада тероборони ЗСУ розповідає про бійця з Миколаївщини:
Справжній герой не кричить про свої подвиги, а тихо робить свою справу, постійно вчиться, цінує кожну мить життя з побратимами та родиною.
Саме таким є наш Балу – боєць, який обрав шлях захисника, вступивши до 123 бригади Територіальної оборони.
Миколаїв – старт патріота
Навчаючись у Миколаєві, Балу здобув дві технічні спеціальності – комп’ютерна інженерія та судовий електромеханік. До війни встиг попрацювати й у сфері торгівлі. В 2024 році він став до строю 123 бригади, одразу обравши для себе непростий шлях оператора безпілотних систем. Його вправність у керуванні дронами різних типів вражає, а веселий характер та щира любов до сім’ї, вірного пса і швидкості, дивовижно поєднуються з рішучістю нищити ворога. Проте, сам Балу завжди підкреслює: його робота була б нічим без підтримки побратимів та злагодженої взаємодії з сусідніми підрозділами.
“Мультяшний герой” на захисті України
На запитання про те, як його впізнати, Балу відповів просто: “Схожий на мультяшного героя, постійно посміхаюсь”. І справді, при зустрічі він більше нагадував не ведмедя, а доброго і світлого Святого Миколая, чия усмішка роззброює, а внутрішня сила – надихає.
Командна майстерність у порятунку: полонений як результат злагодженої роботи.
Один з епізодів, яким поділився Балу, стосувався складної операції з виведення полоненого окупанта з острова. “Був великий ризик його втратити, – згадує він. – Але завдяки знайомствам з хлопцями з навчального центру, де ми проходили підготовку за кордоном, ми спрацювали тоді на «відмінно». В нас було повне порозуміння”.
Виведення полоненого – це не просто технічне завдання, а складний процес, що вимагає високої майстерності керування дроном, бездоганної комунікації та здатності встановити контакт з переляканим ворогом, який зважився скласти зброю. Те, що ми іноді бачимо на відео, – лише вершина айсбергу, за якою ховається титанічна праця вмотивованих та блискуче навчених професіоналів, які працюють однією командою. Втратити того, хто обрав життя, особливо в підступних лабіринтах очеретяних островів, де за кожним кущем може чаїтися смерть, – надзвичайно легко.
Чому ж українські воїни так гостро реагують на долю тих, хто опинився по той бік фронту і вирішив здатися? Тому що вони на власні очі бачать звіряче ставлення російського командування до своїх солдатів, яких безжально кидають гнити живцем у вологому пеклі островів.
