Це розповідь про людину, яка своїми картинами звертається до сучасників і до майбутніх поколінь, закликаючи проникливими сюжетами припинити війну. Сильна, талановита, цілеспрямована, відверта Наталя Савченко пише картини про війну, про збройну агресію Росії, про біль і силу духу України.
Наталя давно писала картини, пейзажі, портрети. Втім, після вторгнення російських військ вона свою творчість спрямувала на тему війни, страждань українського народу, мужності та героїзму воїнів.
Олександр Ус і Наталя Савченко
Днями у ЧНУ ім. П. Могили відкрилася виставка творчого об’єднання «Спокуса». На виставці представлені роботи видатних художників України: народних, заслужених, лауреатів Шевченківської премії. Куратор виставки Олександр Ус, відомий український фотохудожник. Він розповів:
«Раніше не був знайомий з Савченко. Коли побачив її роботи, зрозумів, що вони цікаві, проникливі, вони «пробирають», вражають. Це новий погляд людини, яка має бажання творити, яка зображує той світ, що бачить очима і душею, яка відверта з нами. Ми повинні давати можливість молодим талантам проявити і показати себе. Я поспілкувався з нею і зрозумів, що вона – щира людина. Наталя ще не має великого досвіду, але вона прагне досягти успіху. І це чудово. Треба їй допомогти у цьому. У неї є майбутнє як у талановитої людини».
Полотна Наталії ніби кричать: «Зупиніться! Припиніть вбивати людей!» Після відкриття виставки Н. Савченко розповіла про свій шлях до мистецтва, про сюжетні лінії картин.
– Як давно цікавитесь живописом?
– Картини я пишу з дитинства, але до війни це були картини переважно для родини і друзів. Картини для своєї країни, суспільства я почала писати з початком війни. Я пишу серцем. Пишу про найболючіше, про те, що відчуваю. Зараз, на жаль, мені тяжко малювати радість і щастя, бо його немає.
– Чому і коли виникло бажання писати картини про війну?
– З перших днів війни. Як тільки пролунали першу вибухи, коли почали гинути наші захисники, мирні громадяни. Мої картини висвітлюють правду. Тому – про війну. Про біль. Мої картини говорять про силу і незламність українського народу. Про патріотизм і любов до своєї країни. про героїчну боротьбу українців проти російської агресії. Дуже чекаю на перемогу України. Тоді буду писати радісні сюжети.
– Художник, мабуть, режисер своїх робіт. Ви обираєте сюжет, тему, а вже потім сідаєте за полотно, підбираючи фарби? Чи це відбувається якось інакше?
– Ідея картини народжується дуже раптово. Спочатку я уявляю сюжет, а потім сідаю за полотно. Наприклад, картина “Болючий шлях” прийшла до мене 7 лютого вранці. Коли я, стискаючи в руках свою донечку, стояла в коридорі і чула, як пролітають над будинком “шахеди” і ракети. Вибухи, прильоти. Я заплющила очі і подумала про те, які ми самотні в цій битві. Якби дружні до нас держави згуртувалися проти російського агресора, то вже давно ворог би захлинувся власною кров’ю. Втім, мене дуже надихають успіхи наших воїнів на фронті. Кожний хто воює зараз, він відважний і мужній герой своєї країни. Заслуговує на велику шану своїх співвітчизників.
– Розкажіть, будь ласка, про картини, які представлені на виставці.
– Про одну з них я вже розповіла. Ось, наприклад, картина “Перший вибух”. На ній зображено мою доньку Софію. Я ніколи не забуду цей погляд вранці 24 лютого 2022 року, коли вона почула перший вибух. Цей день перевернув уявлення про світ, про мир, про родинні цінності та їхнє збереження. Ідея твору: за спиною дитини завжди Україна. Вона, як мати, – оберігає.
Картина “Між нами прірва” говорить про різницю між душами українців і росіян. На написання цієї роботи мене надихнули слова Т.Шевченка:
«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами».
Картина “Міцний горішок” говорить про незламність українського народу. Нас неможливо давити, пресувати. Швидше трісне той російський прес, ніж Україна приєднається до лав знищених і померлих. До речі, це одна з найулюбленіших моїх робіт. Тому що ми – незламні, міцні і непереможні.
На картині “Борітеся-поборете” зображено українського національного героя Т. Шевченка, що силою свого меча відрубує голову путіна. Я з великою повагою ставлюся до політичної карикатури і вважаю, що цей вид мистецтва даремно деякі вважають не цікавим. Карикатура в воєнні часи є зброєю, яка потрапляє в саме серце. Тому без неї ніяк.
– Ваша родина, мати, чоловік, підтримують бажання творити?
– Моя родина звісно є найважливішими критиками і експертами для мене. Вони підтримують, вони завжди поруч.
Наталя і її мати, Ольга Володимирівна
– Чим би Ви хотіли займатись у майбутньому?
– Я планую писати в майбутньому картини, але сподіваюся звісно , що сюжети будуть радісні. Навіть зараз, у ці непрості часи, коли я пишу картини, я відпочиваю душею. Я занурююсь у свій власний внутрішній світ і намагаюся зобразити свої відчуття на полотні.
Мені набридло малювати біль…
Хочу у морі я розправити вітрила,
Заплющувати очі не від сліз,
А від приємних мурах по шкірі…
Пройти у спогадах по райдужних стежках,
Що пробігала я щасливою в дитинстві,
Зануритись у щастя , не в печаль…
Згадати фарби радості барвисті.
Малюю розумом я радісний сюжет.
І наче витвір добрим має бути,
А пензель водить смутку сілует,
Бо серцю горе не легко забути…
Цей вірш написала Наталя Савченко. До її слів, думок, живопису важко щось додати. Вона к своїх полотнах висловлює наше спільне бажання і прагнення: досягти миру і перемоги, будувати світле і радісне майбутнє дітям, жити у добрі і щасті.
