Ми зустрілися з очільником Миколаївської ОВА: в яких він відносинах з ОП, чим займається генерал Дмитро Марченко, про Кінбурнську косу, зерновий коридор та подальші плани Віталія Кіма.
“Доброго вечора, ми з України”, – так від початку повномасштабного вторгнення вітається з військовими Збройних Сил України, ТрО, спецпризначенцями, а майже щодня – і з підписниками в Telegram голова Миколаївської ОВА Віталій Кім. “Але не я придумав цю фразу, – нагадує він. – Вона публічна, належить всій Україні. От і пішла у маси”.
Ми записуємо це інтерв’ю у Миколаєві, який після звільнення Херсона значно посунувся від лінії фронту. Місце зустрічі розкривати не можна: після нищівного обстрілу будівлі ОДА у березні працювати в руїнах неможливо, і всі переїхали до більш безпечної локації.
Кім заходить в одязі оливкового кольору та фірмовій кепці. За пів години викурює кілька стіків айкос: “Росіянам до вподоби, що вони “страшні та їх бояться”. Так працює пропаганда. Коли вони потрапляють в Україну, їм починає доходити. Але він вже в окопі, і йому час вмирати. Пізно”.
Що дасть звільнення Кінбурнської коси для Очакова та безпеки “зернового коридору“ в Чорному морі, як через розв’язану Росією війну постраждав бізнес у Миколаївській області, чому знизив активність у Telegram – Віталій Кім розповів в інтерв’ю LIGA.net.
“КІНБУРНСЬКА КОСА УБЕЗПЕЧИТЬ ЗЕРНОВИЙ КОРИДОР”
– Що дає Україні звільнення Кінбурнської коси, де все ще перебувають війська РФ? Наскільки це важливо з військово-тактичного погляду?
– Географічно Кінбурнська коса дуже близько підходить до Очаківської громади. І через цей пролив є прямий захід до морських портів Миколаївщини. Тобто це дозволить унеможливити обстріл легкою зброєю, ПТРК, мінометними та артилерійськими снарядами суден, які потенційно проходитимуть зерновим коридором.
З військового погляду, навіть маленький клаптик у морі дає нам додаткову дистанцію, як острів Зміїний чи наш Майський (штучний острів у Чорному морі, насипаний між Кінбурнською косою та Очаківським мисом, на вході у Дніпровсько-Бузький лиман. – Ред.). Тому що в морі – величезні відкриті простори, там це дуже важливо.
– Тобто, найперше – це для безпеки зернового коридору?
– У першу чергу – для безпеки Миколаївської області та конкретно Очаківської громади, яка зараз живе не як на звільненій території, а під завжди можливими обстрілами Росії.
– Чи може коса стати плацдармом для подальшої деокупації півдня?
– Я так не вважаю. Тобто плацдарм може бути де завгодно. Але там – одна дорога на Кінбурн і вихід, яким складно скористатися. Вона буде замінована і під вогнем.
– В ISW прогнозують, що контроль над Кінбурном дозволить збільшити військово-морську активність та контролювати низку портів. Яких саме?
– Миколаївського, звісно. І у нас ще є далі по Південному Бугу порти – Новоодеський і Вознесенський, вони зможуть працювати.
Та ще термінали того ж Нібулона (велика зерноторгова компанія.– Ред.), розташовані вище по річці Південний Буг.
– Як ви оцінюєте перспективи? Чи можливе їхнє долучення до зернового коридору?
– Можливе. Але це – рішення вищого керівництва. І перемовин. Тому що насамперед вони мають юридично долучитися до цього коридору. Фізично уже можливо.
Тобто фізично – вже зараз?
– Так.
– Після звільнення Херсона ви говорили, що під контролем росіян лишились буквально кілька населених пунктів на Кінбурнській косі…
– Три: Покровка, Покровське і Василівка. Щоб ви розуміли, росіяни примусово евакуювали з Кінбурнської коси всіх мирних мешканців. Депортували.
“А це – 37 осіб. В мирний час на косі взимку живуть 100-200 осіб, влітку 1000-1500 разом з туристами. Всіх примусово забрали в автомобілі та вивезли. Одна жінка тепер не може перетнути кордон, бо документи втрачені. І я не можу їй нічим допомогти”.
– Щойно звільнять ці пункти, Миколаївщина перестане бути прифронтовою областю. Хоча місцеві нам кажуть, що вже не вважають її прифронтовою.
– Є де-юре, а є де-факто. Тому що є постанова Мінінтеграції №75, що визначає, в яких населених пунктах бойові дії чи підвищена загроза. На неї орієнтуються банки та страхувальники – щодо залучення до кредитних програм, ризиків, іноземних грантів. Це юридична сторона цього питання. Якщо Миколаївська область повністю вийде з окупації, її можуть звідти виключити. І бізнес запрацює з кредитами та грантами.
Де-факто територія може бути деокупована, але обстріли лише посиляться.
– Що змінилося для Миколаївщини після втечі російських військ з Херсона? Чи покращилась ситуація з безпекою та обстрілами, тими ж С-300 та артилерією – більше не дістають?
– До деокупації Херсона з 260 днів війни нас не обстрілювали 30. Інші 200+ днів ми провели під російськими обстрілами: і по області, і по місту.
За минулі два тижні, з 11 листопада, ми без обстрілів. Так, були обстріли Очаківської громади з Кінбурна, є один легко поранений (склом). За весь цей час. А за всю війну у нас поранено 1470 мирних мешканців і 468 вбитих, 12 з них – діти.
“У нас два тижні, тьфу-тьфу, немає втрат і руйнувань. Різниця величезна. Артилерією нас не дістають. РСЗО і С-300 теоретично можуть, але не роблять. Я думаю, у них немає сенсу стріляти по тиловому місту, яке звикло до обстрілів і до всього готове”.
– Переключились на Херсон, який опинився на лінії фронту?
– Зокрема – так.
“ГЕНЕРАЛ МАРЧЕНКО СПІВПРАЦЮЄ З ПАРТИЗАНАМИ”
– Яку роль на Миколаївському напрямку відіграє генерал Марченко?
– Дмитро Марченко відігравав значну роль на початку війни. Тому що його прикомандирували із завданням оборони міста Миколаїв. Він ніколи не керував військовими на півдні. За просування наших військ відповідає ОК “Південь”, там генерал інший (з 2021 року командувач ОК “Південь” – генерал Андрій Ковальчук. – Ред.). І 80, і 14 бригади, які висувались від Вознесенська та вибивали росіян на лінії фронту.
У Дмитра було завдання – обороняти конкретно місто Миколаїв. І він координував діяльність військових на той час, у перший місяць війни.
“Ми з Марченком у дружніх відносинах. Він продовжує працювати на перемогу. Зараз його завдання – співпрацювати з партизанами. Та обслуговування, ремонт військової техніки, які він робить комунікаційно з ОВА”.
Функцію свою він вже виконав. Раніше. Давно.
– Як ви оцінюєте ризики повторного наступу Росії на Херсон та Миколаїв, з огляду на те, що Кремль може мобілізувати ще сотні тисяч росіян?
– Що у них в голові – не знаю. Можливо, вони намагаються виграти час тим, що закинули сюди купу м’яса. Є команди терміново взяти певні рубежі, які не піддаються логіці. А оскільки ми користуємось саме логікою, планувати дії росіян – неможливо.
З військового погляду – їм буде дуже важко форсувати Дніпро і робити якісь дії.
– Скільки реально техніки здали росіяни, коли навесні ви оголосили в соцмережах кампанію: здавайтесь і здавайте, отримаєте гроші? Ви рахували?
– Звісно, рахував. Ти ж коли гроші віддаєш – їх рахуєш? Кампанія пройшла успішно.
– На десятки мільйонів?
– Я не буду відповідати на це запитання. Достатньо успішно. Мабуть, це вплинуло і на перебіг військових подій на якихось військових ділянках.
– Це, ймовірно, не тільки легка техніка була?
– Це, ймовірно, не тільки легка техніка була.
“Я НАВМИСНО ЗНИЗИВ АКТИВНІСТЬ У TELEGRAM”
– Ви у своєму Telegram-каналі одним із перших сповіщаєте, звідки та куди летять ракети під час масштабних обстрілів, скільки було пусків. Звідки ця інформація?
– Це військова таємниця. Але ми понад вісім місяців працюємо з розвідкою, контррозвідкою, з партизанами, в медійній сфері та інтернеті – для протидії росіянам. Звісно, до нас надходить інформація з різних джерел. Я намагаюся реагувати лише тоді, коли це об’єктивна інформація, підтверджена з багатьох джерел.
– У перші місяці війни у вас був дуже яскравий Telegram. Вас розбирали на цитати та меми – від заяв і відеозаписів до шкарпеток. Але потім щось змінилося. Що саме? Є таке враження, ніби хтось сприйняв вашу телеграм-активність як небажану і попросив її зменшити. І ви навмисне та свідомо це зробили. Чи це так?
– Дійсно, я навмисно це роблю.
– Це було ваше рішення? Чи це в комунікації із центральною владою?
– Ні, це виключно моє рішення. Річ у тім, що на початку війни було мало інформаційних каналів, які об’єктивно могли давати інформацію та спонукати до дій. Моя мета була: щоб ми не боялися росіян, що вони не страшні і їх треба вбивати.
Через короткий проміжок часу – ви ж бачите, що в медіапросторі і телеграм-каналах відбувається, – ця система вибудувалась в Україні й запрацювала в інформаційному просторі. І ми дуже гарно в цьому просторі виграємо у росіян, це їх дуже-дуже бісить.
А у мене вивільнився час для роботи. Тому що ця інформаційна функція уже виконується.
“Я не гнався за кількістю підписників, за публічністю. Мені навіть зручно, коли її менше. У когось це основний профіль – ну, хай займається. Для мене це була необхідність у той час”.
– І жодних заперечень чи зауважень від вищого керівництва не було?
– Не було.
– В яких ви відносинах з Офісом президента. З ким контактуєте та як?
– Я спілкуюся з усіма абсолютно. З Офісом президента у нас робочі, ділові стосунки уже два роки. Я вважаю себе невід’ємною частиною команди президента. І менеджером, в якого є певні завдання. Є велика ділянка роботи, яку я закриваю.
– Як ви комунікуєте із заступником голови ОП Кирилом Тимошенком?
– Ми на контакті щоденно. Кирило Владленович – мій прямий керівник.
– Чи є у вас власні політичні амбіції – рухатись далі в межах повноважень влади? Соціологія каже, що у вас – високий рівень довіри серед українців.
– Не знаю. Я впевнений, треба робити лише те, що тобі до вподоби. А мені подобається бути корисним і змінювати систему. Там, де я живу. В цьому плані, якщо в мене буде більше повноважень і більше відповідальної ділянки роботи, – звісно, це я вважаю добрим.
– Ви говорите тільки про Миколаївську область?
– Я на загал говорю. Я ж теж із часом зростаю, більше умію, більше знаю, більше розумію. Цілі можуть змінюватися залежно від того, де ти зараз перебуваєш.
До кінця війни таких планів немає точно. А далі – будемо дивитись.
