Окупанти блокують виїзд цивільних збоку Херсона у вільний Миколаїв, але це ненадовго, бо українці готові повернути своє.
Пів години від Миколаєва і вже “починається” війна і хоча тут не так багато руїн, як в Харкові чи Маріуполі, і не так багато жертв, як в Бучі, але саме тут особливо гостро відчувається, як Росія свідомо руйнує наше життя, йдеться в ТСН.
Війна у відкритих степах – це війна артилерії. Ворог стріляє в усе живе і навіть мертве, обстрілює цвинтарі, якщо бачить українські прапори над могилами. Щедрі південноукраїнські лани переорані окопами. Тут, на межі Миколаївської області, ворога вдалось зупинити. Судячи з того, як збудована лінія оборони, пройти далі у агресора немає шансів. Українські позиції за кільканадцять кілометрів від Херсона переконують своєю добротністю. Хлопці побудували не просто укріплений район, а ціле підземне містечко із лазнями, їдальнями і навіть кав’ярня.
Тут воюють з комфортом, ставляться до війни, як до важкої роботи, після якої потрібен відпочинок. «Тут в нас душова кабінка, дзеркало, вішалочки, тут в нас парілочка. Хлопці пробували, думаємо ще обкласти каменем. Можна помитися, побритися, привести себе до ладу. Тому що, як не є, це все ж таки цивілізація», – показує позиції військовослужбовець Петро.
Найближче до українських позицій село – є мішенню для російської артилерії. Сьогодні тут загинула цивільна людина. Російські артилеристи методично знищують будинок за будинком, так військових вибивають, а цивільних вбивають. Там, де влучив снаряд окупантів, ще не охололо згарище. Але військові довго не чекають, аби покарати за злочини проти мирних, українська артилерія вступає в контрбатарейну дуель.
В перші дні війни ці військові тримали оборону в Херсонській області, але змушені були відійти, та налаштовані повернутися. «Я думаю, що ми тут ненадовго. Тому що є бажання повернутися під Херсон. Треба їхати забирати своє назад», – переконує Петро.
І, повернення, кажуть хлопці, це лише питання часу.
