Друзі, як давно ви відвідували бібліотеку? Яку книгу прочитали і що найбільше схвилювало? Який він, сучасний бібліотекар?
Напередодні професійного свята – Всеукраїнського дня бібліотек, який відзначається 30 вересня, нам щиро хотілося нагадати нашим читачам про те, що бібліотека – це не сховище книг, ну, і звичайно, не пережиток минулого. Це те місце, де знаходять нових друзів і цікавих співрозмовників, куди приходять мами з дітьми і вибирають книги, реалізують сучасні проєкти, цікавляться новинками студенти і люди старшого віку.
Про те, яку роль відведено сьогодні книзі і бібліотеці в житті сучасної людини? Інтернет в даному випадку на допомогу або навпаки, ми поцікавилися у директора Центральної міської бібліотеки ім. М. Л. Кропивницького Інги Хоржевської.
– Інго Едуардівно, в сучасному світі змінюється роль живої книги і бібліотек в цілому. Наприклад, для когось незмінним залишився принцип якому нас вчили в дитинстві: книга – джерело знань. Але сьогодні в епоху глобальної цифровізації ситуація природно змінюється. Тому мені хотілося б поцікавитися, як ви вважаєте, яку роль сьогодні відводять книзі і бібліотеці в житті людини? Інтернет в даному випадку на допомогу або навпаки?
– Книга – це живе спілкування. Не дивлячись на глобальну цифровизацію. Природно, бібліотеки повинні розвиватися з урахуванням цього процесу, з урахуванням сучасних технологій. Це однозначно. Але жива книга – це зовсім інший вид спілкування. Так, старе як світ висловлювання про запах відкритої книги, але це працює. І сьогодні книга так і залишається джерелом абсолютно інших емоцій. Я не думаю, що можна відчувати якісь справжні емоції, якісь сильні почуття, коли ти з планшетом в руках, десь в переїздах по місту або сидячи на нудному засіданні «проковтуєш» чергову книгу в електронному вигляді. Цей процес передбачає іншу атмосферу – неспішність.
– Камерну атмосферу?
– Ось дивись, коли ти читаєш з дитиною книгу – це ж зовсім інша дія, ніж коли ти показуєш мультиплікаційні фільми, ставиш доньці чи сину диск з казкою, а в цей час займаєшся своїми справами. Справжню насолоду можна відчути тільки в момент читання цієї книги.
– Інго Едуардівно, хто сьогодні користувач послуг Центральної міської бібліотеки ім.М. Л. Кропивницького? Що городян приваблює тут? Які вони тут вирішують завдання?
– Користувач дуже різний.Як за віком, так і за своїм соціальним становищем. Я бачу, як приходять до нас мами з дітьми і вибирають книги. Я бачу людей, які приходять до нас через день. Вони відвідують зал каталогів, зал електронної інформації. Ці люди себе абсолютно комфортно почувають в читальному залі бібліотеки і проводять тут час, знаходять собі цікавих співрозмовників. Це і представники різних громадських організацій, це ті, кому цікаві наші виставкові зали, які цікавляться новинками. Серед них велика кількість студентів і школярів. Так само і люди старшого віку, які вийшли на пенсію, приходять сюди і читають книги.
– Тобто бібліотека ім.М.Л.Кропивницького універсальна? Вона для всіх вікових категорій?
– Безумовно. Безумовно, вона для всіх. Звичайно, у дитячої бібліотеки є свої завдання, які вона вирішує. І вирішує успішно. Але дитина ніколи не буде читати, якщо вона не бачить прикладу.
– Якщо поруч не читають дорослі? Чи не користуються послугами бібліотеки?
– Так, все починається з найближчого оточення, батьків і родичів. Якщо в сім’ї є книги, дитина бачить в руках мами, тата, бабусі чи дідуся книги, вона теж буде читати. Це як з театром. У свідомому віці людина піде в театр, якщо цю культуру батьки прищепили дитині з юного віку.
– У такому випадку якими якостями характеру повинен бути наділений бібліотекар, який приходить працювати з такою широкою аудиторією? І як йдуть справи з молоддю? Чи охоче йдуть працювати в бібліотеку молоді люди? Або в основному залишаються люди старшого віку?
– І люди старшого віку залишаються. І молодь теж приходить. На жаль, менше, ніж хотілося б. Але є такі молоді бібліотекарі, які сьогодні приходять і привносять щось своє. Вони беруть активну участь у різних конкурсах як бібліотечних, так і літературних, громадських, грантові проєкти реалізують. Це абсолютно нормально. Я б навіть сказала, що це дуже здорово. Є такі бібліотекарі, які щось нове пропонують до реалізації. Вони знімають відео, роблять книжкові огляди, займаються проєктною діяльністю. Тому що сьогоднішній бібліотекар – універсальний солдат. Це раніше, можливо, говорили про вузьку спрямованість. Але в усі часи бібліотекар був людиною, яка вміла слухати, чути, реагувати і допомогти. Це однозначно професія інтелігентна.
– Тоді в продовження теми питання. Бібліотекар – це все таки професія або стиль життя? Буває таке, що люди які отримали спеціалізовану вищу освіту не знаходять себе в професії?
– Звичайно, як скрізь.Я завжди говорила, що творчість – слово широко застосування. Можна творчо мести вулиці, і бездарно писати книги. Тому, той у кого є бажання, хто хоче і кому подобається ця робота – спілкування з людьми і книгами, кожен день відкривати для себе щось нове (а хочеш чи не хочеш спілкуючись з книгами, ти будеш для себе відкривати щось нове ), він буде шукати себе, пропонувати щось нове. Він буде намагатися запалити людей тим, що йому цікаво. Так, ось така людина буде класним бібліотекарем.
– І в продовження теми. Соціальні мережі практично замінили людям джерело інформації. Свої акаунти мають Центральна бібліотека ім.М.Л.Кропивницького і її філії. На вашу думку, якими повинні стати ці соціальні мережі для того, що б під час глобальної цифровізації бути привабливими? Щоб людина заходила і її обов’язково «чіпляло»?
– Я глибоко переконана, що у нас не зовсім вірне уявлення в цілому про соціальні мережі. Вони не можуть бути джерелом інформації. Принаймні її першоджерелом. Ми ними користуємося сьогодні не надто грамотно, ну або велика частина з нас не дуже грамотно. Адже соціальна мережа – це класний інструмент. Якщо людина використовує цей інструмент і хтось інший – споживач цієї інформації – розуміє, що це інструмент, все прекрасно. На жаль, в нашому місті зокрема прийнято соціальні мережі використовувати як джерело «вкидання» фейкової, неперевіреної інформації. Тому сьогодні дуже важливо розуміти, що є месенджери, які дозволяють комунікувати на абсолютно новому рівні між собою.Доставляти інформацію, споживати інформацію, підтримувати рівень спілкування. І дуже важливо не дати їм керувати тобою. Не потрапити до них у полон.
– Ну так чи інакше людина все одно стає «заручником» такого джерела інформації. По хорошому «залежним» споживачем інформації. Я б так охарактеризував цей процес. Якими все таки повинні бути сторінки в соціальних мережах філій Центральної бібліотеки ім.М. Л. Кропивницького, щоб читачі крім бібліотеки користувалися соціальною мережею з користю для себе?
– Добре, для чого нам потрібна соціальна мережа?
– Щоб спілкуватися з читачем через соціальну мережу.
– Тобто – це джерело комунікації. Але книгу ми не викладемо в соціальну мережу. Це майданчик для того, щоб запропонувати новинку, зацікавити читачів. Прийти в бібліотеку і скористатися новою книгою. Наше завдання показати людям, що бібліотека дає більше можливостей, ніж їм здається. Адже в уявленні величезної кількості людей бібліотека – книгосховище. Куди прийшов, узяв книгу і здав книгу. Навіть сьогодні багатьох сучасних громадян дивує, що в бібліотеку люди ходять спілкуватися, що в бібліотеці проводиться велика кількість заходів, що бібліотека вийшла за розуміння класичного її сприйняття. Вже давно вийшла. Чого тільки вартий центр обслуговування громадян. Це десятки, сотні, тисячі користувачів тільки в Миколаєві, які завдяки бібліотеці навчилися користуватися сучасною технікою, послугами «Приват24», користуватися якимись іншими електронними послугами, записатися в електронну чергу. Отримати довідку або відповідь на запит. Рахунок йде на тисячі. Так-так, я не помиляюся. Це абсолютно точно. Якщо зібрати по всій нашій системі, а наша система – це понад двадцять філій і Центральна бібліотека, заходи яких дозволяють дізнатися про творчість земляків. У Миколаєві сьогодні немає жодного магазину миколаївської книги. Ні одного! У деяких книжкових крамницях може бути поличка, про стенд я взагалі мовчу, з миколаївськими авторами. І це за умови знайомства господаря магазину з видавцем або автором. А так, звідки миколаївцям дізнаватися про творчість своїх земляків, презентації, зустрічі … .Сьогодні вони проходять не тільки в бібліотеках, і добре. Але бібліотеки в цьому процесі відіграють головну роль.
– Якою на вашу думку повинна стати Центральна міська бібліотека ім.М, Л, Кропивницького? Чим зацікавити городян, щоб вигідно відрізнятися від інших?
– Сьогодні на всіх рівнях – від всеукраїнського до місцевого, до територіальних громад, йдеться про те, що бібліотеки повинні ставати соціально-культурними центрами. Мені не дуже подобається таке формулювання, тому як раніше я вже говорила, що бібліотека і так сьогодні виходить за традиційне сприйняття як таке. Сьогодні в нашій системі є бібліотеки, які мають свою чітку ідентифікацію.Є «морська» бібліотека, є еко-бібліотека, є бібліотеки чітко орієнтовані на краєзнавчі дослідження, вивчати історію рідного краю, пропагувати її і ділитися зібраною інформацією. Чого тільки вартий музей відкритий в бібліотеці – філії №18. Адже він піднятий силами ентузіастів, людей закоханих в свою землю, і перші серед них – бібліотекарі. Якби не було таких бібліотекарів, не було б такого музею. Однозначно!
– Ви прийшли працювати в команду, в колектив, я б так сказав. Триває формування структури? Чи змінюються керівники в бібліотеках – філіях?
– Я прийшла в команду з якою на сьогоднішній день мені цікаво працювати. Я ж не фахівець в бібліотечній справі. Я прийшла як менеджер. Є завдання з якими і до мене справлялися чудово. І буде будь-який інший керівник також з цими завданнями будуть справлятися чудово, тому що тут працюють професіонали. Звичайно, колектив великий. Всі ми різні. Але тим не менше, я розумію, що велика частина колективу готова до змін. Мені здається, що разом нам їх буде цікаво здійснювати. Команда? Так, звичайно в сьогоднішній колектив поступово вливаються нові обличчя. І це правильно. Це теж природний процес. Дуже важливо, щоб людям хотілося разом робити одну, спільну справу. Коли ти бачиш, що твоя ідея виявляється цікавою людям поруч, це дорогого коштує. Дуже багато чого хочеться досягти, дуже багато хочеться реалізувати. Але мені здається, що сьогодні ще рано говорити про глобальні проєкти і глобальні плани. Тим більше, що ми чекаємо прийняття у другому читанні закону про бібліотеки.
Дуже хочеться від держави і представників влади відчувати підтримку, розуміння важливості функції бібліотек. Є міста, в яких це розуміння точно є. У Львові будують бібліотеки. Я не кажу про капітальні ремонти, насичення книгами. Будують бібліотеки! Це щось неймовірне. Бібліотека – простір в якому людині повинно бути комфортно. Тоді вона сюди повернеться вдруге, третій і п’ятий раз. До речі, ми сьогодні працюємо над реалізацією такого проєкту. Сподіваюся, що до кінця поточного року його завершимо, спасибі «Громадському бюджету» – «Центр сучасного читання« Марко». Думаємо, це буде абсолютно новий простір, який приверне увагу миколаївців. Приверне увагу родин, де у великій залі буде можливість розійтися по різних куточках малюкам, мамам і татусям, бабусям і дідусям. Але їм усім точно буде цікаво. Це дуже важлива складова сьогодні. Відчувати внутрішній комфорт. І мені здається, що в суєті буднів ми стали повертатися до бажання побути просто в тиші, почитати книгу. Приходьте в бібліотеку за цим!
– Ми починали нашу розмову з того, що саме в сім’ї прищеплюється любов до книги. Сьогодні поруч з вами зростає внучка Аїша. Її привчаєте до читання? Що їй більше подобається? Поповнюється домашня бібліотека?
– Так, звичайно поповнюється. Щовечора ми обов’язково читаємо казки. І ось тут сучасні технології нам в допомогу. Наприклад вчора вона мені запропонувала прочитати казку про вишеньку. У пошуковій системі знайшли перелік таких казок. Зрозуміло, що це не класика. Вчора була вишенька, днем раніше казка «Дванадцять місяців», а до цього «Золота рибка», «Троє поросят». А казку «Колобок» вона зараз вже сама переказує. При цьому у Аїши вже є свої власні варіації поведінки колобка, реакції на ті чи інші ситуації. Але вона його переказує від початку до кінця. Домашню бібліотеку ми поповнюємо. Власне, у нас в будинку кілька тисяч томів є. За це я вдячна моїй мамі і бабусі. Я в три роки читала. А в п’ять років уже сама була відвідувачкою бібліотеки. У будинку є бібліотека дитячої літератури. Для моєї внучки, якій в грудні буде тільки чотири рочки, це ще рано. Але сьогодні наша бібліотека поповнюється книгами, які їй цікаві. Це розвиваюча література. Їй дуже подобається. Можливо, поки грають роль яскраві картинки. Проте література постійно присутня в житті моєї Аїші.
– Інго Едуардівно, 30 числа ми будемо відзначати професійне свято. Що хотілося б побажати всім співробітникам Центральної бібліотеки ім.М. Л. Кропивницького і всім працівникам філій?
– По-перше, я хочу сказати величезне спасибі всім тим людям з якими я сьогодні працюю. Завдяки їм я по іншому для себе відкриваю бібліотечний світ. Не можу сказати, що абсолютно новий світ.Протягом декількох років я очолювала громадську раду бібліотеки і в принципі вже багато років живу бібліотекою. Але завдяки тим людям з якими працюю сьогодні відкриваю для себе нові грані цього цікавого і захоплюючого світу.Саме завдячуючі людям з котрими я працюю, вранці із задоволенням йду на роботу. І також щасливо посміхаючись йду додому ввечері. Тому низький уклін всім тим людям, які сьогодні поруч зі мною. Хто мене прийняв. По великому рахунку це вони мене взяли. Мені щиро хотілося б побажати, що б ці люди отримували задоволення від роботи. Бібліотека допомагає сьогодні виховувати думаючу, розумну і вільну людину. І бібліотекарі самі є такими. Дуже хочеться, щоб чиновники високого рангу і влада на місцях поважали і цінували те, що роблять бібліотеки на сучасному етапі. Дуже важливо, щоб був мир. Важливо, щоб була любов у всьому, чим займаєшся, в усьому що робиш. Всього цього я бажаю всім своїм співробітникам й всім своїм колегам!
Павло Москальов
