Війна змінює життя громад, загострює соціальні проблеми та змушує по-новому оцінювати значення освіти, культури й духовних цінностей. Водночас саме в цей непростий час особливо важливо дбати про дітей і молодь, підтримувати талановитих спортсменів, зберігати культурну спадщину та формувати суспільство, здатне вистояти перед випробуваннями.
Про те, з якими викликами стикається депутатська діяльність під час війни, що потрібно змінити в освітній і культурній сферах області та як заохотити молоде покоління до читання, ми поговорили з депутатом Миколаївської обласної ради, головою постійної депутатської комісії з питань науки і освіти, інновацій, молоді, сім’ї і спорту, культури та духовності Євгеном Горбуровим. Він також відомий як письменник і лауреат премії імені Миколи Аркаса.
— Євгене Григоровичу, минулого року ми вже спілкувалися про вашу діяльність. Відтоді викликів, очевидно, не поменшало. Наскільки складно здійснювати депутатську діяльність в умовах війни?
— В умовах війни депутатська діяльність набуває особливої відповідальності. Адже за кожним рішенням стоять конкретні люди, їхні потреби, проблеми та очікування. Потрібно працювати так, щоб навіть за обмежених ресурсів знаходити можливості для розв’язання найважливіших питань.
Війна впливає на всі сфери життя. Освітні заклади мають дбати про безпеку дітей, заклади культури змушені пристосовуватися до нових умов, спортивні школи шукають можливості для тренувань, а громади паралельно вирішують безліч нагальних проблем.
Як голова профільної комісії, я розумію, що недостатньо просто розглянути питання на засіданні чи підтримати певне рішення. Важливо бачити, як воно реалізується на практиці, які труднощі виникають і чи отримують люди реальну допомогу.
Депутатська робота — це постійний діалог із керівниками установ, педагогами, тренерами, працівниками культури, представниками громад. Іноді доводиться шукати компроміс між тим, що необхідно зробити негайно, і тим, що потребує системного фінансування та тривалої підготовки.
Водночас я переконаний: війна не може бути причиною для того, щоб відкладати всі питання розвитку на невизначений час. Ми повинні думати не лише про те, як пережити сьогоднішні труднощі, а й про те, якою буде Миколаївщина після нашої перемоги.
— Вам доводиться відвідувати громади Миколаївщини як голові депутатської комісії. Що можете сказати про стан освіти, культури та спорту на місцях? Чи достатньо уваги приділяють цим напрямам?
— Громади Миколаївщини різні за своїми можливостями, кількістю населення, фінансовими ресурсами та умовами, у яких вони працюють. Тому не можна оцінювати ситуацію всюди однаково.
Є питання, спільні для багатьох територій. В освіті це передусім безпека дітей, належні умови для навчання, забезпечення закладів необхідним обладнанням, кадрові проблеми та організація освітнього процесу в умовах війни.
Не менш важливо зберігати доступність освіти для дітей із невеликих населених пунктів. Адже школа — це не тільки уроки. Часто вона є одним із головних осередків громадського життя, місцем, де дитина отримує підтримку, спілкується з однолітками та розвиває свої здібності.
У культурній сфері важливо підтримувати бібліотеки, клубні заклади, музеї, творчі колективи. Вони допомагають зберігати місцеві традиції, українську мову, історичну пам’ять. Якщо сьогодні не дбати про ці осередки, завтра ми можемо втратити значну частину культурного життя громади.
Щодо спорту, то тут особливо важливо створювати умови для занять дітей і молоді, підтримувати тренерів, забезпечувати можливість використовувати спортивну інфраструктуру.
Я вважаю, що робота з громадами має бути максимально предметною. Потрібно не просто констатувати проблеми, а визначати пріоритети, шукати джерела фінансування та контролювати виконання ухвалених рішень. І, звичайно, прислухатися до людей, які щодня працюють у цих сферах. Саме вони найкраще знають, чого бракує на місцях.
— Давайте поговоримо про духовність. Сьогодні надзвичайно важливо, щоб підростаюче покоління виховувалося на прикладах високої моралі. Але діти й підлітки, на жаль, читають дедалі менше. Що Ви порадили б батькам і педагогам?
— Я б почав із того, що читання не можна перетворювати винятково на обов’язок. Дитина повинна відчути, що книжка може бути цікавою, що в ній можна знайти відповіді на власні запитання, пережити пригоди, познайомитися з незвичайними людьми та краще зрозуміти себе.
Ми живемо в час, коли інформації дуже багато, але вона здебільшого коротка, швидка й не завжди спонукає до глибоких роздумів. Книжка ж привчає зосереджуватися, аналізувати вчинки героїв, розрізняти добро і зло, співпереживати іншим.
Водночас не варто дорікати молоді за те, що вона користується сучасними технологіями. Потрібно навчитися використовувати їх на користь читанню: популяризувати електронні книжки, аудіокниги, сучасні українські видання, проводити зустрічі з письменниками, організовувати читацькі клуби.
Величезне значення має особистий приклад дорослих. Якщо дитина ніколи не бачить батьків із книжкою, важко переконати її, що читання є важливою частиною життя. Так само й учитель має не тільки вимагати знання прочитаного, а й допомагати учням відчути, чому певний твір залишається актуальним через десятиліття чи навіть століття.
Щодо духовності, то я розумію її значно ширше, ніж просто знання літератури чи історії. Це повага до людини, відповідальність за власні вчинки, чесність, милосердя, здатність співчувати й допомагати тим, хто опинився у складній ситуації.
Діти мають бачити ці якості не лише в книжках, а й у повсякденному житті. Особливо сьогодні, коли українське суспільство переживає тяжкі випробування, приклади мужності, самопожертви, людяності та взаємопідтримки мають величезне виховне значення.
— Миколаївщину прославляють юні спортсмени, які перемагають на всеукраїнських і міжнародних змаганнях. Водночас спортивні школи та тренери стикаються з різними труднощами. Що, на Вашу думку, потрібно змінити?
— Успіхи юних спортсменів — це результат великої праці самих дітей, їхніх батьків і тренерів. За кожною медаллю стоять роки тренувань, дисципліна, наполегливість і часто чималі фінансові витрати.
Ми маємо розуміти, що талановитій дитині потрібні не лише здібності та бажання перемагати. Важливі належні умови для тренувань, справний інвентар, доступ до спортивних залів і майданчиків, можливість брати участь у змаганнях.
Окремої уваги заслуговують тренери. Саме вони формують характер спортсмена, допомагають долати невдачі, вчать працювати в команді й поважати суперника. Проте їхня робота потребує гідної оцінки, стабільних умов праці та можливостей для професійного розвитку.
В умовах війни до цих проблем додаються питання безпеки, пошкодження інфраструктури, логістики та обмежених бюджетів. Не кожна громада може самостійно забезпечити всі потреби спортивної школи.
Тому, на мою думку, потрібен комплексний підхід: визначення пріоритетів фінансування, підтримка дитячо-юнацьких спортивних шкіл, співпраця громад з обласним рівнем, пошук партнерів і залучення позабюджетних ресурсів там, де це можливо.
При цьому важливо не зосереджуватися лише на спортсменах, які вже здобувають медалі. Масовий дитячий спорт не менш значущий. Він допомагає молоді залишатися активною, зміцнює здоров’я, виховує відповідальність і командний дух.
Ми повинні створювати умови, за яких здібності дитини не залежатимуть виключно від фінансових можливостей її родини. Талант має отримувати шанс на розвиток.
— Що потрібно вдосконалити в питаннях розвитку культури на Миколаївщині? Які напрями мають бути пріоритетними?
— Насамперед необхідно усвідомити, що культура — це не другорядна сфера, до якої можна повертатися лише тоді, коли вирішені всі інші проблеми. Вона формує світогляд людини, допомагає суспільству зберігати свою ідентичність і передавати наступним поколінням історичний досвід.
Для Миколаївщини надзвичайно важливо зберігати історико-культурну спадщину, підтримувати музеї, бібліотеки, мистецькі школи, театри, творчі колективи та місцевих авторів. Водночас культурне життя має розвиватися, а не обмежуватися лише збереженням того, що було створено раніше.
Потрібно більше можливостей для молодих митців, письменників, музикантів, художників. Варто розвивати сучасні формати культурних заходів, цифрові архіви, онлайн-виставки, доступні освітні й мистецькі проєкти.
Окремий напрям — культурне життя невеликих громад. Людина не повинна бути позбавлена можливості відвідувати бібліотеку, займатися творчістю чи долучатися до мистецьких заходів лише тому, що живе далеко від обласного центру.
Звичайно, всі ініціативи мають враховувати безпекову ситуацію та реальні фінансові можливості. Але навіть за обмежених ресурсів можна шукати партнерства, об’єднувати зусилля громад, співпрацювати з громадськими організаціями та залучати грантову підтримку.
Важливо також розуміти, що культурна політика має бути спрямована не лише на проведення окремих заходів, а й на формування постійного інтересу людей до української історії, літератури, мистецтва та власного коріння.
— Ви самі є письменником і лауреатом премії імені Миколи Аркаса. Чи допомагає літературна діяльність краще розуміти сучасне суспільство? І яке місце, на Вашу думку, має посідати українська історія у вихованні молоді?
— Література дає можливість подивитися на життя з різних боків, зрозуміти мотиви людських учинків, побачити зв’язок між минулим і сучасністю. Вона вчить ставити запитання, а не просто приймати готові відповіді.
Історія народу — це не лише перелік дат і подій. Це долі людей, їхній вибір, помилки, перемоги, боротьба за право жити на власній землі та зберігати свою культуру.
Для молодого покоління важливо знати історію України не формально, а усвідомлено. Розуміти, звідки походять наші традиції, як формувалася українська культура, чому мова та історична пам’ять мають таке значення для збереження національної ідентичності.
Водночас історію потрібно подавати цікаво й доступно. Тут можуть допомогти книжки, документальні фільми, музейні експозиції, краєзнавчі дослідження, зустрічі з дослідниками та творчими людьми.
Миколаївщина має багату історію, видатних особистостей і власні культурні традиції. Ми повинні відкривати їх для дітей і молоді, показувати, що історія рідного краю — це частина великої історії України.
Переконаний, що любов до своєї країни починається з розуміння її історії, поваги до людей, які творили її майбутнє, та відповідальності за те, що ми залишимо наступним поколінням.
— Війна змусила багатьох людей переосмислити життєві цінності. Яку роль сьогодні мають відігравати освіта й культура у підтримці суспільства, зокрема дітей, які переживають наслідки війни?
— Освіта й культура сьогодні виконують набагато ширшу функцію, ніж передавання знань чи організація дозвілля. Вони допомагають людині зберігати внутрішню опору, відчуття приналежності до своєї громади та країни.
Діти, які зростають під час війни, стикаються з обставинами, яких не повинно бути в дитинстві. Тому важливо, щоб поруч із ними були дорослі, здатні підтримати, вислухати, допомогти повернути відчуття стабільності.
Школа, бібліотека, мистецький гурток, спортивна секція можуть стати простором, де дитина не лише навчається чи тренується, а й спілкується, знаходить друзів, розкриває свої здібності та відчуває, що вона потрібна.
Особливу роль відіграють учителі, бібліотекарі, тренери, працівники культури. Вони щодня взаємодіють із дітьми, бачать їхні потреби й можуть вчасно помітити, коли дитина потребує додаткової уваги та підтримки.
Завдання влади — створювати умови для такої роботи, забезпечувати безпечне середовище, підтримувати фахівців і допомагати закладам зберігати свою діяльність.
Важливо також не забувати про родини військовослужбовців, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб та всіх, чиє життя змінила війна. Доступ до освіти, спорту й культурних заходів має бути реальним для різних категорій населення.
Зрештою, наша мета полягає не лише в тому, щоб вистояти у війні. Ми маємо зберегти людяність, взаємоповагу та здатність будувати майбутнє. І освіта разом із культурою відіграють у цьому надзвичайно важливу роль.
— І на завершення: якою Ви бачите Миколаївщину в майбутньому? Що сьогодні потрібно зробити, аби область мала сильне, освічене й активне молоде покоління?
— Я хотів би бачити Миколаївщину областю, де молодь має можливість здобувати якісну освіту, розвивати свої таланти, займатися спортом, реалізовувати творчі здібності та знаходити перспективи для життя й роботи.
Для цього потрібні не окремі рішення, а системна політика. Необхідно підтримувати освітні заклади, створювати умови для професійного розвитку педагогів, розвивати спортивну інфраструктуру, зберігати культурні установи й відкривати нові можливості для молодіжних ініціатив.
Важливо, щоб молодь не залишалася лише адресатом рішень, ухвалених дорослими. Її потрібно залучати до обговорення проблем громад, підтримувати волонтерські ініціативи, учнівське та студентське самоврядування, створювати можливості для участі в суспільному житті.
Водночас необхідно пам’ятати: майбутнє області залежить не тільки від бюджетів і програм. Воно залежить від цінностей, які ми передаємо дітям, від нашої відповідальності, чесності та готовності працювати заради спільного результату.
Миколаївщина має талановитих дітей, відданих своїй справі педагогів, тренерів, працівників культури, активних людей у громадах. Наше завдання — підтримати їх, допомогти розкрити потенціал і створити умови, за яких їхня праця приноситиме результат.
Я переконаний: інвестиції в освіту, культуру, спорт і духовний розвиток молоді — це інвестиції в майбутнє всього регіону. І навіть у найскладніші часи ми не маємо права втрачати цю перспективу.
