Ризикуючи власним життям, він поїхав туди, звідки інші намагалися врятуватися. Молодший лейтенант Владислав Польський евакуював із зони ураження двох тяжкопоранених побратимів. За цей подвиг військовому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
Указ Президента України №738/2026 про відзначення Владислава Польського найвищою державною нагородою оприлюднено 19 серпня. За цим рішенням стоїть історія, у якій немає перебільшень чи красивої постановки — лише війна, лічені хвилини та рішення командира, від якого залежали життя двох його бійців.
Про подвиг героя повідомила “Українська правда“.
Коли кожна секунда могла стати останньою
16 серпня Об’єднані сили ЗСУ оприлюднили відео порятунку військових. На кадрах — цивільний пікап, який наближається до поранених бійців, що опинилися фактично беззахисними посеред відкритої місцевості.
Двоє військовослужбовців із позивними «Скеля» та «Ленін» поверталися після бойового завдання. Їхня група потрапила під атаку приблизно 10–15 ворожих безпілотників «Молнія». Обидва бійці зазнали тяжких поранень і втратили можливість самостійно пересуватися.
На допомогу спрямували наземний роботизований комплекс. Поранених вдалося завантажити на нього, однак ворог виявив платформу та знищив її ударом. Військові отримали додаткові поранення, а роботизована машина більше не могла рухатися. Зв’язок із бійцями також зник.
Час працював проти них.
Поранені залишалися на відкритій місцевості, яку противник уже контролював за допомогою розвідки з повітря. Наступна атака могла стати смертельною.
Командир, який сам сів за кермо
На командно-спостережному пункті шукали спосіб якомога швидше забрати військових. Повторно відправляти роботизовану платформу було надто ризиковано: вона рухалася повільно, а тяжкопоранені бійці навряд чи змогли б самостійно перебратися на неї.
Тоді рішення прийняв молодший лейтенант Владислав Польський — командир першої роти другого штурмового батальйону 475-го окремого штурмового полку CODE 9.2.
Він сів за кермо пікапа та вирушив просто в небезпечну зону.
Без бронежилета. Без каски.
Не тому, що небезпеку було недооцінено. Навпаки — кожна секунда перебування там могла коштувати життя. Але командир розумів: зараз головним є швидкість.
Владислав дістався до поранених, допоміг перенести їх у кузов автомобіля та на великій швидкості вивіз із небезпечної ділянки.
Увесь порятунок зайняв лічені хвилини.
Після евакуації бійців одразу передали медикам. Нині вони перебувають у реанімації. Їхній стан залишається важким, але стабільним.
Подвиг, у якому проявляється справжнє командирство
Історія Владислава Польського — не лише про особисту хоробрість. Вона про відповідальність командира за своїх людей.
На війні можна віддати наказ. Значно складніше — самому вирушити туди, де цей наказ доводиться виконувати під ризиком для власного життя.
Саме такі вчинки стають мірилом побратимства. Бо для справжнього військового свої — це не просто бійці підрозділу. Це люди, яких не можна залишити там, де вони отримали поранення.
Владислав Польський не залишив.
Він побачив двох тяжкопоранених військових, розумів рівень небезпеки й зробив те, що було необхідно саме в ту мить.
Тепер його ім’я назавжди вписане в історію українського війська як ім’я людини, яка заради порятунку побратимів поставила на карту власне життя.
Звання Героя України та орден «Золота Зірка» — це державне визнання подвигу молодшого лейтенанта Владислава Польського. А для врятованих ним бійців це, передусім, можливість жити.
Саме заради цього українські воїни йдуть у найнебезпечніші місця — щоб повернути своїх. І щоб ніхто з побратимів не залишився сам на полі бою.
