Николаевский хлебозавод № 1 и редакция “Николаевских известий” презентуют новую статью о Николаеве в рамках проводимого конкурса творческих работ. Учащийся 10-А класса Первой украинской гимназии имени Николая Аркаса (директор С.В. Бережной) Владислав Басин представил на конкурс своё произведение: “Город с цветом серого неба, речной прохлады и вкуса кофе”. Напоминаем, что все желающие могут присоединиться и стать участниками конкурса.
З-під тіні бетонного мосту ранкове місто здавалося особливо негарним. Порожня Набережна, крани, недолуго схилені над мертвою водою, блідо-сіре небо ніби віддзеркалює всю сутність Миколаєва. Будівлі з порожніми очицями – вікнами на тому березі за примхою легкого туману здаються шматочком Чорнобиля. Двері залу закриті, до тренування ще десять хвилин. Дістаю з сумки плеєр і змотані гордіївим вузлом навушники. Стиха клацає кнопка «пуск».
Пісня починається з вступу на віолончелі, де моторошна і дзвінка мелодія ніби переплітається з поривами миколаївського вітру. На зміну віолончелі надходить частий маршевий ритм, де гуркіт машин по мосту здається могутніми басами. За коротким куплетом наступає пафосний приспів – і тут я розумію, що місто створене для цієї пісні. Воно написане важким сірим небом і бетонними плитами, надрічковою прохолодою і смородом гнилі, битим склом і присмаком кави. Воно жахливе й водночас прекрасне, як і сама пісня, химерна і водночас граційна. Підйомні крани більше не незграбні і недолугі, а хижі та навіть гротескні. Матова вода здається похмурою безоднею, а бліде небо – самою пусткою.
Навушники оголосили Всесвіт постмодерним хрипкими й надривними акордами, останній, найгучніший бас нещадно вдарив по вухах. Пісня скінчилася, і місто знов стало сірим і нецікавим. Я подивився на годинник. Мені вже час на тренування.
Владислав Басін, учень 10-А класу Першої української гімназії імені Миколи Аркаса
