Николаевский хлебозавод №1 и “Николаевские известия” проводят конкурс творческих работ по истории родного края. В рамках этого конкурса редакция публикует материалы, предоставленные читателями. Сегодня предлагаем вниманию читателей текст Таисии Кучеровой, ученицы Первой украинской гимназии имени Николая Аркаса (директор С.В. Бережной): “Потертые краски городских построек”.
У кожного підлітка є дні, коли сум поглинає тебе повністю, змушуючи опускати руки та бачити світ крізь лінзу суму. У цей час хвилі невеселих емоцій хочеться вирватися з полону, що добре за тебе вхопився та на противагу тобі, не хоче тебе відпускати.
Єдиним виходом для мене провітрити думки та вивітрити дурний настрій є прогулянка. У місті є вулиця, яку я бачу щоразу, як проходжу нею, але по-різному. По-перше, усе залежить від погоди, адже за різної освітленості з’являється різний образ вулиці. Також впливає пора року, та, на мою думку, найкраща пора зосереджена десь на початку весни, адже сніг, від якого вже лишилися мокрі калюжі, наче щез, жодного білого сліду, холодний пронизливий вітер хоче заморозити останні теплі почутті, що залишилися.
Також у цю пору може визирнути сонечко, але нечутно, аби не стривожити жителів вулиці після зимової мертвої перерви холоду. Рясні промені легко вкладаються на низькі будівлі, освітлюючи здерту фарбу незрозумілого темного вигорілого кольору, що, напевно, ніколи не зазнає ремонту.
Тиша. Крокуючи по гладенькій бруківці, я можу почути лише свої кроки, але намагаюся йти тихіше, щоб навіть ці незначні звуки не поколивали сторічний спокій кам’яного вимощення. Усе тут є символом багаторічного спокою: старе, хлипке, але таке тендітне, що хочеться спостерігати на всю цю витонченість фронтальних прикрас будівель, виноградники, що огортають ледь зеленими гілочками, де несміло примостилися свіжі бруньки, що додають подих свіжості в минуле. Намагання людей прикрасити рідне місце проживання не увінчалося успіхом: висаджені квіти вже потоптали коти, яких проганяють мешканці, балкони яких розташовані прямісінько над насадженнями.
Не можна сказати, що тут «кипить» життя, усі займаються звичайними справами. Місцеві цієї вулиці вже не бачать старих облізлих загорож, зацікавлених красою природи котиків, молодих виноградників, світ сонця, що прекрасно гармонує зі старими будівлями.
Тож краса завжди є в усьому, просто її треба відчути серцем, не очима.
Таїсія Кучерова, учениця Першої української гімназії ім. М.Аркаса
