Юные дарования, учащиеся Первой украинской гимназии имени Николая Аркаса (директор С.В. Бережной), продолжают активно участвовать в конкурсе, проводимом Николаевским хлебозаводом №1 и “Николаевскими известиями” на лучшее произведение о нашем родном крае. Напомним, что конкурс проводится для всех желающих до конца февраля 2017 года. Предлагаем вашему вниманию статью-размышление Виталины Совы, ученицы 10-А класса (классный руководитель Наталья Яценко).
– Сьогодні знову дощ. Нескінченний потік авто з великою швидкістю проїжджає повз мене, забруднюючи мене з ніг до голови, не звертаючи уваги на мій собачий гавкіт. Та нащо я народився в такому місті? Настільки брудне, що люди звикли до сміття і живуть у ньому, поповнюючи щодня. Настільки маленьке, що за два дні можна повністю його обійти, а за декілька місяців – вивчити байдужі обличчя мешканців.
Атмосфера міста схожа на сніг, що тане навесні біля дороги – нікому непотрібний, до того ж муляє очі і брудниться. Будь у мене тисяча життів – жодну з них я б не прожив тут. Навіть гарна погода не рятує становище, винні, мабуть, люди, цілі покоління, виховані лише на бажанні задовольнити природні примхи. Чому? Чому при розквіті інших міст саме це гине в моральному плані? Руйнуються колись широкі вулиці, призначені для суднобудівників. Південне місто корабелів, де наше успішне майбутнє? Чому тепер уночі боязко вийти на вулицю, а удень хочеться мружити очі зовсім не від сонця? І ніхто не зможе дати мені відповідей. Цих людей влаштовує їхнє життя. Але що може казати такий, як я? У якого немає дому, близьких і нічого більше втрачати. 99 дверей зі ста цих будинків, які втратили колишню красу, не відчиняться, якщо кликати на допомогу. Мої старі лапи вже болять від ходіння цими однаковими вулицями, моє собаче серце вже нікому не довіряє. Невже так важко стати людиною, яка змогла би покращити місто? Не дбаєте про інших – подбайте хоча б про себе. Вам же самим жити у цьому місті… Сьогодні знову дощ…
Віталіна Сова, учениця Першої української гімназіїї імені Миколи Аркаса
