Напоминаем, что “Николаевские известия” и Николаевский хлебозавод №1 проводят конкурс работ о родном крае. Начинаем публикацию статей, которые прислали наши читатели. Сегодня предлагаем вашему вниманию публикацию Владимира Лукасевича, учащегося 10-А класса Первой украинской гимназии имени Николая Аркаса: “Николаев. Северный. Футбол.”
Следует отметить, что педагогический коллектив гимназии под руководством Сергея Бережного упорно работает над тем, чтобы привить своим воспитанникам любовь к родному краю, чувство патриотизма, педагоги стремятся расширить кругозор подрастающего поколения, используют новые методики преподавания. Классный руководитель 10-А класса Наталья Яценко, несмотря на то, что сейчас карантин для николаевских школьников, сумела организовать написание творческих работ учащимися класса. С нетерпением ждем статьи от школьников и студентов Николаевщины.
Узявши останній бутерброд і доївши суп, я поспіхом вискочив з дому. З балкону мама мені щось кричала, але я вже не чув, лише кивнув головою і зник. На вулиці як завжди було малолюдно й тепло. Сірі будинки закривали прохід сонячному промінню, але це навпаки добре.
Легеньким бігом я продовжив свій шлях на футбольне поле в моєму мікрорайоні: «піщанку». Минувши супермаркет і декілька під’їздів, припинив бігти, так як зрозумів, що суп з бутербродами проти того, щоб я йшов швидше. Проминув «сітку» (футбольне поле з високим парканом із сітки), і тут мені здалося, що хтось бився через гол чи ще через щось, але це була не моя справа. У Миколаєві, а особливо на Північному – це не новина, тут часто доводиться бачити спортивні бійки чи турніри. Поряд із забрудненим пустирем, який відкриває дивовижний краєвид на річку і на весь Миколаїв, моя ціль – «піщанка».
Нарешті я прийшов, хлопці як раз збиралися грати. Поділилися на команди та розпочали. Порвані кросівки з великою силою вдаряли по зашитому м’ячу. Не раз було чути лайливі слова, але це також дуже поширене явище.
Матч був цікавий, але під кінець усі втомилися, тому ,купивши води, пішли на спортивний майданчик вихвалятися, хто скільки разів може підтягнутися. На «піщанці» знов хтось грав, але нам було байдуже, ми розмовляли про своє, підтягувалися.
Біля нас знову почалася бійка, на цей раз тут оборонявся мій друг, тому…
-Мамо, я прийшов.
– А що в тебе з обличчям?
– У футбол грав.
– Хм…гарний у тебе футбол.
Володимир Лукасевич, учень Першої української гімназії імені Миколи Аркаса
